«Борщ»: особливий рецепт виживання під час війни з театральної сцени

У п'єсі використані реальні історії людей, які пережили окупацію в перші місяці повномасштабного вторгнення. Фото: автора

Вже завтра, 27 червня, в обласному драмтеатрі імені Старицького відбудеться прем’єра вистави «Борщ. Мій рецепт виживання» на новій сцені «Антракт».

Три різних рецепти приготування однієї страви – борщу: з лісовими грибами в батьківській хаті, вегетаріанський з термоса від вчителя історії України та з кислими яблуками і смаженими кабачками, приготований разом із Тяпою. Це все - реальні історії людей, які пережили окупацію в перші місяці повномасштабного вторгнення росії на територію України. Сайт "Є" поспілкувався з режисером-постановником вистави Артемом Вусиком про роботу над виставою, війну та роль мистецтва під час війни.

Харків - Львів

«Я жив в районі П’ятихатки за 25 кілометрів до російського кордону. О п’ятій ранку прокинулися від вибухів, могли разом з дружиною їх яскраво бачити з вікна власної квартири. Перша ракета прилетіла на дитячий майданчик перед нашим домом. Тож з дружиною виїхали буквально за десять хвилин: зібрали все, що змогли, в рюкзаки та взяли кішку. Так починалася наша подорож до Львова», - згадує свій початок війни харків’янин Артем Вусик, актор, режисер і перформер.

Після переїзду з Харкова до Львова без творчої роботи режисер не лишився: разом із митцями-переселенцями зі всієї України створив театр «Варта»

Пів року у новому місті, а у вересні - перше повернення додому, щоб перевірити ситуацію. Вибиті вікна, дах в уламках та відсутність сусідніх будинків, які стояли на своїх місцях ще декілька місяців тому, - і знову повернення на захід.
Перед повномасштабним вторгненням Артем мав свій незалежний театр "Нефть" у Харкові. Театр є і досі, але поки що не працює. Проте без творчої роботи у Львові режисер не лишився: разом із митцями-переселенцями зі всієї України створив театр «Варта».

Поставити сучасний матеріал для відкриття експериментальної сцени «Антракт» у драмтеатрі імені Старицького, що в Хмельницькому, митцю запропонував головний режисер театру - Дмитро Гусаков. А оскільки з ним Артема пов’язує давня дружба ще зі студентських років під час навчання у Харкові, на пропозицію він радо погодився.

На заході варто нагадувати та говорити про війну, на сході – є сенс підтримувати людей мистецтвом

Матеріал для постановки вибирали довго, розповідає режисер. Були різні варіанти, проте режисерська позиція Артема Вусика дещо змінилася після початку повномасштабного вторгнення. Тепер митець працює виключно з темою війни.

За час перебування у Львові, режисер поставив шість вистав у тісній співпраці з також «переміщеними» митцями з різних регіонів України. Всі вистави – документальні на тему війни та військових дій, здебільшого побудовані на інтерв’ю та різних автобіографічних історіях українців.

Три різних історії, об'єднаних єдиним елементом: кожен розповідає свій "рецепт виживання" у складні часи війни

«Під час війни з’явилося дуже багато сучасних п’єс, - розповідає режисер. - Тому зараз я сконцентрувався на сучасній українській драматургії, яка була написана вже під час війни. І в цьому є сенс особисто для мене. Особливо тут на заході України, де ми перебуваємо трохи далі від війни. У Харкові, наприклад, ситуація інакша: якби я ставив постановку там, я би вибирав зовсім інший матеріал, - легкий, комедійний. Там не має сенсу «показувати» людям війну, бо вони бачать її щодня. І, на мою особисту думку, це потрібно враховувати у мистецькому висловлюванні».

П’єса «Борщ. Рецепт виживання моєї прабабці» була написана в серпні минулого року драматургинею Мариною Смілянець. Події, описані в ній, відбуваються у перші місяці війни в окупованих селах Київської області. Авторка писала п’єсу на основі документальних інтерв’ю, які сама збирала серед людей. Деякі образи та історії з них стали основою для «Борщу…»

Фінальна історія у виставі про рецепт борщу з Чернігівщини від пані Надії, страву вона готує разом зі своїм собакою - Тяпою

Робота над виставою тривала менше місяця. Проте робота над нею проходила і до зустрічі з акторами, безпосередньо, в Хмельницькому.

«Я працював сам, розуміючи, що і як хочу робити, які завдання ставити сценографам. Підбирав музичний супровід. Зараз, у війну, я навчився швидко робити вистави (сміється – прим. автора), бо немає часу на зайву демагогію. Тому і місяць: 30 днів як раз час для мене, щоб зробити виставу», - розповідає режисер.

Не дивувати глядача, а просто дати йому відчуття в цій війні він не одинокий

"Я не думаю, що театр має завжди дивувати. У мене змінилося відношення до театру, після вторгнення. Я зрозумів для себе, що театр, як і мистецтво, має бути ближче до людей. Я вважаю, що треба намагатися зруйнувати «четверту стіну» і стереотип, що «театр, це щось магічне, космічне, потойбічне, незрозуміле». Я вважаю, що театр має бути ближче до глядача, особливо зараз. І ми маємо зі сцени говорити зі своїми глядачами на одній мові. Не у сенсі українською, а знайти єдиний камертон. Тому і основна задача цієї вистави – дати відчуття в глядацькій залі, що вони не одні з цією темою, в цих думках і в цій війні. Театр на сьогодні має виконувати підтримуючу функцію, і не бути поза сьогоденням. Тому не дивувати, а просто дати відчуття не одинокості в цій війні. Ми не будемо використовувати на сцені справжню їжу. Тут борщ не про страву і не їжу, а про ідентичність і про єдність".

У кожного свій рецепт та смак борщу

Після закінчення роботи над виставою «Борщ. Мій рецепт виживання», Артем Вусик остаточно повертається до рідного Харкова. На питання, який саме борщ він полюбляє, режисер відповів: «Мамин. Він з фасолею, наваристий і до нього обов’язково подається сальце. Коли я приїжджаю додому, мама завжди готує борщ. А тато додає до сімейної вечері свої додаткові напої. От така комбінація».