Янголятко на щастя від Вадима Куріловського

Яскраво-блакитну хмаринку, з якої визирало сонечко, а на ній колихалися кумедні, добрі і веселі ангелочки, вперше побачила на одній з виставок робіт народних умільців в обласному центрі. Власник хмаринки тільки-но вийняв її і почав розкладати роботи, як біля нього скупчився натовп дорослих і дітлахів. Малим подобалися ангелочки, візочки та інші іграшки. Дорослі ж цікавилися шкатулками, ключницями, різними підставками та сувенірами, які майстер виклав поруч з хмаринкою. Особливий інтерес викликали... дерев'яні туалети. Звичайно, не справжні, а стилізовані під скарбничку чи міні-бар. Дехто, глянувши на роботи Вадима, може сказати, що вони дещо примітивні. Однак, після другого й третього погляду розумієш, що насправді вони оригінальні й дуже позитивні. Як зізнається сам майстер, до роботи він береться лише у гарному настрої і “налаштовує” своїх ангеликів на добро.

Перші підсвічники сховав під прилавок
За професією Вадим Куріловський – ветеринар. Тож майстрування сприймав як хобі, захоплення. Та й різьбі по дереву ніде спеціально не навчався. Першим матеріалом, який взяв до рук, було не дерево, а гіпс. Як каже Вадим, він брав шматок гіпсу, а потім відсікав зайве, створюючи фігури. Якраз тоді Вадим з дружиною Тетяною зайнялися зведенням власного будинку. Багато робіт доводилося виконувати самому. Для цього купив зварювальний апарат. У вільний час використовував його “для душі” - виготовляв з металу підсвічники, підставки для вазонів. Будівництво “змусило” вдосконалюватися в інших видах творчості. Зокрема, після нього залишилося чимало деревини – брусочки, дощечки. Господар думав, як же їх використати, й вирішив спробувати вирізати з дерева – так, як робив це з гіпсу. Сьогодні, з висоти свого досвіду, Вадим досить критично ставиться до перших робіт. Каже, що вони примітивні та некрасиві. І витягує десь з-під прилавка два запилені простенькі підсвічники: “Ми вже їх з прилавків забрали, вважаю, що вони не вписуються в гурт веселих і яскравих сувенірів”. Але вирізаючи перші роботи, Вадим не думав, що цим можна займатися серйозно і навіть заробляти гроші. Робив це задля задоволення, таким чином впорядковував думки, покращував настрій, набирався позитиву.
А роботи, які накопичувалися вдома, з радістю дарував друзям, рідним, знайомим. Саме друзі й запропонували зайнятися виготовленням сувенірів професійно. “Але я ще довго вагався, соромився”, - зізнається Вадим. І лише минулого року, коли стало відомо, що разом з відкриттям туристичного сезону у Кам'янці з'явиться сувенірне містечко, Вадим наважився придбати кіоск. Мабуть, впевненості надав один випадок – перед самим відкриттям сувенірного містечка. До урочистого дня готувалися усі майстри. Вадим теж. Але напередодні у нього розкупили майже усі роботи. “І от свято, купа народу, інші майстри жваво торгують, показують свої витвори, - згадує Вадим. - А я тихенько стою у кутку, бо ж показати нічого”. Однак, ця нібито невдача переконала чоловіка, що те, що він робить, справді потрібне людям.
За півроку вирізав більше тисячі ангелочків
Ангелочки – окрема сторінка у творчості Вадима Куріловського. Цьому захопленню лише півроку. Але воно вже має своїх шанувальників серед відвідувачів сувенірного містечка та різноманітних виставок. У новому починанні батька активно підтримує другокласниця Віка. Дівчинка любить допомагати татові – зачищає заготовки, розмальовує сердечка чи квіточки і навіть підказує, яким має бути наступне янголятко. “Дерев'яного ангелочка вперше побачив на якомусь португальському сайті, - розповідає про витоки свого захоплення Вадим. - Також сувенірні янголятка виготовляють в Австрії, Чехії. А от в Україні, буваючи на різних виставках та ярмарках, дерев'яних ангелочків не бачив. Тому вирішив зробити їх сам. Але ніколи не намагався нічого копіювати. У мене кожен ангелочок має своє обличчя. І я запевняю, що усі вони заряджені позитивом, бо беруся до роботи лише з хорошим настроєм. А під час роботи настрій покращуєтьсяя ще більше. І мої янголятка несуть позитив, добро, викликають у людей посмішку і задоволення. Деколи пропоную покупцям самим “зібрати” ангелочка із заготовок. Це дуже подобається і дітям, і дорослим. Навіть якось до гурту приєднався досить солідний, у строгому костюмі чоловік. А тішився – як дитина. А від такої радості я сам заряджаюся бадьорістю і працездатністю. Буває, засиджуся у майстерні аж до ранку, і навіть не помічаю, як час минув”.
Сьогодні Вадим Куріловський не має ніяких звань, хоч біля його робіт завжди повно людей. Кажуть, щоб називатися народним майстром, потрібно не лише займатися власною творчістю, а й виготовляти традиційні народні іграшки. Однак, дерев'яна іграшка не була традиційною на Поділлі. Тому Вадим мріє виготовити традиційного подільського воза. І, судячи із захоплення, з яким він про це розповідав, незабаром ми цю роботу побачимо.
На згадку про нього та з побажаннями плідної праці Вадим подарував кумедного дерев'яного ангела з дуже добрим обличчям. “Щоб надихав на цікаві статті та дарував позитив”, - сказав на прощання. Подарунок добре вписався на робочому столі. Щоразу, починаючи працювати, поглядаю на ангелочка, котрий бадьоро і по-доброму посміхається. Дивлячись на нього, настрій покращується, а з ним – і сил додається.