Унікальна подільська дитина - у три роки замість іграшок грає на барабані

Він бере в одну руку паличку, в іншу – тарілку для барабана. Спочатку повільно, уважно приглядаючись до дідуся, який акомпонує йому на баяні, потім сильніше і завзятіше товче своїми маленькими ручками по інструментові. Такий серйозний, насуплений і, водночас, уважний маленький музикант. Жодного разу не сфальшивить, не зіб’ється.

Валентин Моцний мешкає у селі Велика Яромирка, що на Городоччині. Здавалося б, звичайний хлопчик, проте улюблене його заняття не гратись машинками, як прийнято у його віці, а грати… на барабані. “Спочатку сусіди прибігали дивитись, що у нас тут робиться, дивувались, що Валентин такий маленький, а так гарно грає. А тепер нічого, звикли ”, – розповідає бабуся хлопчика Галина Душко. Можливо, і не дізнались би рідні про надзвичайні здібності Валентина, якби не його дідусь Володимир Опанасович. Чоловікові часто доводилось приглядати за малим, тому помітив, що онук постійно то наспівує якісь пісеньки собі під ніс, то вибиває ручками мелодії. А якось цеглиною і палицею по металевій огорожі вистукував. Володимир Душко вже більше двадцяти восьми років працює вчителем у Лісоводській музичній школі, тому відразу зрозумів, що у хлопчика талант. Саме він придбав маленького барабана для онука. З того все й почалося. Перший виступ серед великого кола глядачів – на святі села Завадинці, де публіка була в захваті від маленького музиканта, далі свято Дня незалежності у рідній Яромирці… Потім – велика сцена у Городку і Хмельницькому.

Спочатку Валентин грав на маленькому барабані, згодом Володимир Опанасович підлагодив великого, завбільшки з хлопчика. “Валюся спершу не хотів грати на ньому. Ми не розуміли чому, а потім здогадалися: інструмент рухався, і малий, певно, боявся, що той його роздавить. Тому дідусь змайстрував до барабана спеціальну підставку”, – каже мама юного музиканта Людмила Володимирівна. Саме вона зробила з цього барабана ледь не витвір мистецтва: розмалювала, наклеїла сонечко, квіти, листочки. З таким інструментом – хоч до столиці!

Галина Іванівна розповідає, що Валентин ще змалечку любив музику: дивився по телевізору концерти, музичні вітання. Особливо йому подобався гурт “ ТІК ”. А як був зовсім маленьким, коли починав плакати, то заспокоїти його міг лише дід, граючи на баяні. А тепер Валентин може заграти будь-яку мелодію, здебільшого, – українські народні пісні. Хлопчик сам просить дідуся заграти що-небудь і відразу хапається за свій барабан. А якщо увійде в азарт – спробуй його зупинити. І неважливо, що дід має іншу роботу, головне, аби грав йому на баяні. Володимир Опанасович сміється: “Не було такого, щоб він не хотів грати, а коли нас запрошують на якесь свято, то завжди каже, що то ми на весілля йдемо ”. Галина Іванівна продовжує: “Валюся може грати просто аби грати, а може – вкладаючи душу, – і жартує, – от коли йому на концерті приносили букети, то вже так гарно грав!”
Для маленького артиста сільська майстриня Валентина Крупник зшила прекрасний костюм, аби мав у чім на сцену вийти. Зважаючи на таку увагу, хлопчик міг би бути вередливим, розбалуваним, та рідні стверджують, що Валентин дуже слухняний та спокійний, а головне – акуратний. “Коли закінчить грати, обов’язково поскладає все на свої місця. А інструменти свої іншим дітям в руки не хоче давати ”, – пояснює Галина Іванівна.

“Думаю навчити його гри на клавішах, а як підросте – далі видно буде ”, – Володимир Опанасович ділиться планами на майбутнє.

В тому, що талант хлопчика помітили, і він має змогу розвиватись далі, – велика заслуга його сім’ї. Якби його здібності проігнорували, або насварились, щоб не заважав у роботі, хтозна, чи мали б ми можливість сьогодні дивуватись з маленького хлопчика, який так віртуозно і з таким задоволенням вибиває на барабані знайомі ритми!

Галина МЕЛЬНИК.