Як ярмолинчани у Севастополі виступали

На Всеукраїнському фестивалі народної творчості «Дзвени піснями, моя земле!», що проходив у Севастополі, ансамбль народної пісні «Паросток» з Ярмолинець, зайняв третє місце.
«Ми взагалі не сподівалися ні на яке місце, - каже керівник «Паростка»
Наталя Веренда. - Приїхали всі молоді, а ми набагато старші, адже представляємо Ярмолинецький територіальний центр соціального обслуговування пенсіонерів та одиноких непрацездатних громадян. Люди спочатку думали: «Приїхали старики, що вони можуть?». А ми зайняли третє місце. І нікого так не приймали, як нас, скандуючи: «Хмельницький - молодці!».
Наталя Миколаївна, звичайно, жінка ризикова, взявши на себе відповідальність за сімнадцять не зовсім молодих і далеко не здорових людей. Але…
«Я ніколи не зібралася б, вигадала би сто хвороб, пожаліла би гроші - каже учасниця ансамблю Валентина Гром’як. - А завдяки їй вперше в житті побачила море. А скільки вражень, скільки позитиву!
Ми, ще коли в поїзді їхали, тихенько репетирували. Але весь вагон зійшовся, люди телефонували одне одному: «Тут у нас бабки так співають!».
В Сімферополі, коли ми були на вокзалі, до мене під’їхала племінниця, якій я мала передати три кілограми нашого, ярмолинецького, сала та гриби. Вона там вже 27 років живе, тож попросила: «Заспівайте що-небудь». Ми почали - спочатку тихенько, потім - голосніше… Тут наш музичний керівник Микола Горобець дістав баян, і ми заспівали вже на повний голос. Збіглися всі, хто де був: і старі, і молоді. Ми ж для них - екзотика. Навіть не думали, що нас на телефони будуть фотографувати! Заспівали одну пісню, другу, а нас просять: «Ще!». Ми вісім пісень (всі - українською) заспівали. Аж доки до нас не вийшла працівниця вокзалу і не попросила: «Бійтеся Бога, тихіше, бо люди не чують, як оголошують поїзди»…
Коли натовп почав розходитися, ми побачили, що у футляр від баяна нам накидали повно грошей - біля 800 гривень!».
Те, що позитивні емоції зцілюють, учасники «Паростка» переконалися на прикладі своєї колежанки Іди Мельничук. Жінка зламала ключицю, перелом важкий, зі зміщенням. Їй призначили операцію (кістку мали брати на штирі), а вона, дізнавшись, що її подруги їдуть на фестиваль, сама собі відмінила операцію, прийшла до лікаря й категорично заявила: «На операцію не піду, я їду на море. Коли приїду, будете оперувати».
«Наталя Миколаївна не хотіла мене брати, - каже жінка. - У мене ж рука була загіпсована. То ж я скинула гіпс, перебинтувала руку, яка тут же розпухла, і поїхала. А коли повернулася додому, - виявилося, що рука не болить, і я можу вільно нею рухати, робити все, що потрібно, носити сумку. Я навіть на знімок не ходила».