«Вінілова» пристрасть Віктора Байдича

Можливо, це через всепоглинаюче захоплення музикою? «Kiss», «Gun'n'Roses», «Rollihg Stones», «Boney'Nem», «Deflepart», «AC\DC», «Eagles», «Pink Floyd», «Весёлые ребята», ексклюзивна платівка «Воплі Відоплясова», Julio Iglesias, Rod Stewart, Pol Makartni та безліч інших гуртів та співаків світового рівня – всі вони у «надійних руках».
Заступник Хмельницького міського голови з дитинства колекціонує вінілові платівки. І зізнається, що любитиме їх до кінця свого життя й передасть у спадок синові Оресту.
Нині колекція Віктора Григоровича налічує тисяч п'ять платівок абсолютно різних музикантів, з різних країн і різних часів. Як сам зізнався, він «всеїдний» у музичних смаках – від «електро» до «хеві-метал». А починалася ця історія, коли Віктор Байдич ще був хлопчаком. Ідею подав брат Володимир. Проте у нього ентузіазму саме на колекціонування платівок вистачило не надовго. Володимир Григорович змінив своє хобі на колекціо-нування марок. А ті кілька вінілових платівок передав братові-школярику.
«Зараз можна дістати, що хочеш, а раніше ось ці платівки провозили мало не контрабандою. Було інше життя. За такий багаж можна було потрапити у в'язницю, – пригадує Віктор Григорович. – Платівки, навіть вітчизняні, були у страшенному дефіциті. Одна платівочка могла коштувати до 100 карбованців, коли середня зарплата була — 70. У молодості, після армії, почав відновлювати частково втрачену колекцію платівок. Бувало, що, працюючи на будівництві, витрачав всі гроші, щоб купити нову платівку. Такою великою музичною цінністю були платівки. Та й залишаються нині! Багато музикантів повертаються до вінілу, бо ніякий інший носій не спроможний передати «живу силу» музики».
До кожної платівки пан Байдич ставився з таким трепетом, наче до живої, одухотвореної істоти. Що й казати про завзятість малого хлопця, коли дорослий Віктор Григорович у буквальному сенсі «здмухує пилиночки» з кожної платівки, бережно, ледь торкаючись, дістає її з конверта і запевняє, що навіть без програвача, з нею, з платівкою, можна говорити, відчути енергетику музикантів, які записували на неї свої композиції.
«Коли приходжу втомлений додому, просто дістаю кілька платівок з шафи, поперекладаю, пригадаю, за яких умов я придбав кожну з них... І наче поговорив із ними», – ділиться Віктор Григорович.
Виявилося, що слова «я можу розповідати про свої платівки безкінечно», чистісінька правда. Одного вечора для цього явно замало! Навіть не переглянули маленької частини найулюбленіших платівок, які пан Байдич зберігає найближче до себе – на роботі. Хоча «забиті» полиці шафи рядами платівок у кабінеті Віктора Григоровича – це лише частинка тієї «імперії вінілової музики», яку він зберігає вдома, у батьків. Платівки завжди мають бути поруч! Мають звучати! Навіть колеги, після роботи, часом завітають на такі собі «музичні вечори Байдича», і разом замиловуються мелодіями «старих добрих часів», коли народжувалися «найкращі ідеї», молодість була бунтарською, а любов – революційною!