Самостійно навколо світу. Як хмельницький мандрівник розвінчав міфи про Африку

 Нещодавно Андрій Бондаренко повернувся із захопливої мандрівки Африкою, під час якої він побував у шести країнах, побачив неймовірної краси пейзажі, диких звірів, скуштував смажених гусениць і подружився із простими африканцями. Про це та інше мандрівник розповів в ексклюзивному інтерв’ю сайту ye.ua.

- Андрію, у цій подорожі ви відчули себе екстремалом? Чи все пройшло спокійно?

- І так, і ні. Очікував більш екстремальної подорожі, адже Африка в моєму уявленні була далекою, небезпечною, з не зовсім адекватними людьми. Насправді все виявилося не так: побачили дуже добрих людей, можливість досить легко подорожувати. Єдине, що ми самі створювали собі небезпечні ситуації. Наприклад, у кожному місті ми гуляли у нетрях (трущобами), а ще ходили пішки дорогами, де могли зустрітися з дикими звірами.

З-за хмар визирає Кіліманджаро.

- В статті про вашу майбутню мандрівку ми анонсували знайомство з Бармалеєм. Чи відбулося воно? Зустріли ви його уособлення?

- Єдиним Бармалеєм виявився прикордонник у Ботсвані, який нас не впустив у країну незаконно. Це був єдиний неприємний момент. Ми купили найдешевше сафарі у Ботсвані і знали, що з візою Замбії і Зімбабве туди можна потрапити на один день. Однак прикордонники нас не пустили.

Індійський океан в Кенії.

- У першій частині звіту ви пишете, що Африка виявилася не такою, якою ви очікували її побачити. А що вас найбільше здивувало?

- Фактично все. Читав багато путівників, звітів мандрівників, форумів. Все було описано в не дуже райдужних тонах. Писали, що поліцейські вимагають хабарі, не дають фотографувати, що біла людина – це наживка, щоб розвести на гроші. Писали, що в Кенії привітання до білого: «Give me my money». Ми жодного разу нічого такого не бачили і не чули. Мабуть, це найбільше вразило. Також вразило, що країни Африки – відносно безпечні, відношення людей до білих дуже толерантне.

Діти "допомагають" фотографувати.

- Звідки ж береться така інформація? Можливо, ви так налаштувалися позитивно, що нічого такого не зустрічали?

- Можливо, ми поводили себе дуже просто, розкуто. Почувалися, як місцеві мешканці. З усіма віталися, усміхалися, і з нами усі віталися. Якщо люди приїздить з дорогими турами, зверхньо поводяться з місцевими, їздять у броньованих джипах, можливо, до них і буде відповідне ставлення.

Посадка у пасажирський потяг.

- Але хоч якісь негативні моменти були?

- Єдиний випадок з прикордонником з Ботсвани. І то, фірма, у якої ми купили тур, повернула нам гроші. Ще й запропонувала за півціни політати на гелікоптері над водоспадами Вікторія. А саме з повітря на них відкривається найкращий вид.
Також нам не вдалося потрапити на вулкан Ньїрагонго через те, що закрився національний парк Вірунга. Там відновилися терористичні атаки, викрали двох британців. Але це об’єктивні причини. Коли плануєш поїздку в Африку, треба розуміти, що вдасться здійснити 50-60 % наміченого, усе інше – сюрпризи. Ми встигли ще до вильоту перепланувати маршрут і замість вулкану Ньїрагонго потрапили на вже згадані водоспади Вікторія.
Також трохи підвела погода. Поїхали спеціально в сухий сезон, щоб в Кенії побачити вулкан Кіліманджаро. Однак дві доби, доки ми були у найближчому до вершини селі, небо було вкрите суцільними хмарами, періодично йшов дощ. І Кіліманджаро відкрився на одну хвилину і то не повністю. І весь час, поки ми були в Кенії, були безперервні дощі, було холодно. Але ми все одно насолоджувалися кожним моментом.

Водоспади Вікторія.

- Що з природних див вам запам’яталося найбільше?

- Number one – гори Вірунга, що на кордоні Конго, Уганди і Руанди. Це вісім вулканів, два з яких діючі. Це неймовірні краєвиди: вулкани дивовижної форми, гірські озера навколо них, мальовничі села.

Вулкани Вірунга найбільше сподобалися мандрівнику.

- Ви плануєте повернутися в Африку, щоб таки дістатися до Ньїрагонго?

- Обов’язково, адже це була основна ціль експедиції. Ми його все ж таки побачили, хоч і здалеку. Він ще так красиво димився...

 Озеро Ківу (Конго). Вдалині - вулкан Ньїрагонго, на який мандрівник так і не потрапив цього разу.

- Диких звірів бачили?

- Тричі бачили слонів просто на дорозі. Не знали до того, що людям заборонено ходити дорогами. І ми пройшлися цікавою дорогою вздовж річки Замбезі, де росте купа баобабів. Добре, що слони нас не побачили, бо могли б і затоптати.

Слон переходить дорогу як звичайний пішохід.

Були в Уганді в місті Ентебе. Там є щось середнє між зоопарком і національним парком, куди звозять хворих, поранених тварин з дикої природи. Бачили там багато травин в максимально наближеному до природного середовища, мали можливість погратися з гепардом, слоненятком, погладити і погодувати носорогів.

Спілкування з екзотичними тваринами.

Також вдалося потрапити на сафарі в національний парк Найробі біля столиці Кенії. Там бачили, носорогів, крокодилів, різних зебр, газелей на фоні хмарочосів. Бачили, як лев упіймав буйвола і їв його.

- Можете кількома словами охарактеризувати кожну африканську країну, в якій побували?

- Замбія – країна з дуже-дуже добрими людьми, смачною їжею. Зімбабве – більш вимоглива до туристів, на них більше намагаються заробити. Але це природно, адже там водоспади Вікторія. Але все одно дуже добрі люди. Коли гуляли селами, нас запрошували до себе в гості.

Середньовічне місто Ламу у Кенії.

Руанда – найзаможніша країна з ідеальною чистотою і порядком, чіткими правилами. Запам’яталися красиві дівчата. В Конго були лише в одному місті – Гома. Відчувається, що там неспокійно, багато жебраків на вулицях. Але ми все одно себе безпечно почували, навіть нетрями полазили. Бачили там українських миротворців.

Хмарочоси Найробі.

Уганда – африканська копія України. Такі ж самі гори, села, поля, будинки, люди. Кенія – туристична країна, дуже різнопланова, є і гори, і океан, і старовинні містечка, і замки. Люди стриманіше ставляться до іноземців, але теж добрі.

В трущобах міста Гома у Конго.

- В яку із цих країн ви би хотіли повернутися?

- У всі.

- Я вже зрозуміла, що африканці – дуже добрі. Які ще особливості ви помітили?

- Усім цікавляться, люблять все розпитувати. Помітив, що всі знають англійську мову, навіть діти в селах. Нам до цього ще далеко. Причому, вони говорять своєю національною мовою, знають державну (наприклад, суахілі) і англійську.
До білих послужливе ставлення. Підсвідомо вважають, що ми – вищої касти. В автобусі намагалися уступити найкращі місця, що нас напрягало.

Так живуть прості зімбабвійці.

- Місцева їжа припала вам до смаку?

- Насправді в попередніх подорожах я ніколи не звертав увагу на їжу, харчувався фастфудом. Тут вирішив дегустувати місцеву кухню. Не скажу, що дуже відрізняється від нашої. Як правило, це курка, баранина, телятина чи риба, на гарнір – картопля або рис. Плюс їхні національні страви. Наприклад, це угалі – суміш різних каш або матоке – смажені зелені банани, схожі на картопляне пюре. Найсмачніше, що пробував, - смажені гусениці у Замбії. Але це було швидше виключення, в інших країнах ми їх не бачили.
Харчувалися лише в місцевих харчевнях, там дешево і душе смачно. До речі, отруївся я лише один раз, і то не від місцевої їжі, а від європейського фастфуду. І то не знаю, чи це було отруєння, чи перевтома вдалася взнаки.

Смажені гусениці стали найсмачнішою африканською стравою для мандрівника.

- Зорієнтуйте по цінам, основним витратам мандрівника.

- Якщо вести життя, яке ведуть африканці, тобто користуватися дешевим громадським транспортом, харчуватися в місцевих їдальнях, витрачатимеш стільки, як і в Україні.
Міжміський транспорт дешевий і дуже комфортний (єдина незручність – якщо їдеш не з кінцевого пункту, майже не реально купити квиток). Міський транспорт матату не дуже зручний. Це маленькі маршрутки, де немає куди діти ноги. Але все одно до того звикаєш. Наш улюблений транспорт – бода-бода (мототаксі) – швидко їздить і коштує дешево.
Страва в простому ресторані коштуватиме від півдолара до двох, у дорогому – вечеря з пивом обійдеться в 15 доларів на двох.
Готелі треба брати дешеві. Ми кілька разів взяли дорожчий, за 50 доларів, в надії, що там можна буде добре відпочити. Це був просто жах: дві койки, і труба в стіні, з якої текла холодна вода. А так ми брали готель в середньому за 15-20 доларів на двох. Не скажу, що високий рівень, але усе необхідне для життя було, над кожним ліжком протимоскітна сітка, було де покупатися і випрати речі. Щоправда, у 70% гарячої води не було.

Бода-бода - улюблений транспорт Андрія в Африці.

-Ваші поради тим, хто збирається в Африку.

- Читайте мій блог, я буду докладно все описувати, ділитися практичними порадами (сміється – прим. авт.). Треба їхати і нічого не боятися. Звісно, потрібно назбирати грошей, бо перельоти, візи коштують не дешево, ще й на сафарі треба обов’язково побувати.
Також треба брати з собою ліки, бо в Африці вони дуже дорогі. Коли я згорів, шукав крем, щоб полікувати шкіру. Якщо у нас він коштує 30-40 гривень, то там 50 доларів.
у мене від Африки залишилися тільки позитивні враження. Дуже шкодую, що раніше туди не поїхав, через якісь стереотипи і страхи. Дуже усім рекомендую побувати десь у центральній Африці, це дуже класний експірієнс, дозволяє змінити своє уявлення про світ і людей.

Африканські дівчата також люблять селфитися.

До речі, завтра, 12 липня, відбудеться зустріч з Андрієм Бондаренком, під час якої він розкаже про міфи та реальність Африки. Зустріч відбудеться о 18.30 у Хмельницькій центральній міській бібліотеці (вулиця Подільська, 78).