Продавати чи ні?

Михайло Загородний, директор з аграрних питань корпорації «Оболонь», директор Чемеровецького солодового заводу:

«Я сам аграрій, тому мені особливо болітиме, якщо на українській землі господарюватимуть не українці. А саме вони мають гроші, аби скупити наші землі. І яким би досконалим не було законодавство, у нас завжди знайдуть можливість обійти його, через підставних осіб скуплять землі. Україна славиться якраз чорноземами. Навіть у країнах Євросоюзу нашу державу за це поважають і трохи побоюються. Якось я розмовляв з одним великим фермером з Франції. І він зізнався, що тільки вона може перевершити їх в урожайності, якості і собівартості сільськогосподарської продукції. Продавши землі, ми втратимо економічну незалежність. Тому, на мою думку, до ринку землі варто ставитися дуже обережно, виважено і поступово. Й введення вільного ринку землі варто ще відтермінувати. Візьміть навіть наші великі аграрні холдинги. Вони ж лише використовують землю. Так, вони вносять у неї добрива, обробляють. Але це лише для того, щоб отримати хороший врожай і прибуток. Але ж потрібно відновлювати родючість, займатися тваринництвом та соціальним розвитком села. Хто з українських аграріїв серйозно опікується цими питаннями? А якщо на землі господарюватимуть не українці? Хіба вони думатимуть про українське село?».

Михайло Стадник, голова правління ТОВ «СТІОМІ-холдинг»:

«Це питання досить об'ємне, і втиснути його у рамки бліц-опитування неможливо. Чому я маю бути проти продажу землі? Наприклад, яка виділяється під будівлі. Або ж — земель запасу, резерву. У 2008 році на продаж таких земель наклали вето. Багато з них не обробляються. Тому, вважаю, такі землі мають або продаватися, або здаватися в оренду. Я — за ринок землі. Власник землі має право розпоряджатися нею на свій розсуд. Для цього потрібно провести оцінку землі, але у нас немає методики. Ми все ще користуємося тією, яка розроблена у 80-х роках минулого століття. Ринок землі — дуже серйозне питання, і у кілька речень з цього приводу вкластися важко. Та й підходити до цього потрібно виважено».

Іван Рудик, голова ВАТ «Проскурів»:

«Землю завжди потрібно продавати, вона має бути товаром. Але перед тим, як прийняти таке рішення, потрібно визначити правила гри. Не можна сідати грати в «дурня», якщо не знаєш правил. А ми вже напродавали землі, перепродали її. Навіть зробили так, що мертві в Хмельницькому районі повставали з гробів та прийшли розписатися за державні акти на землю. Тому, повторюся, необхідні правили гри, які обговорити, донести до людей і лише тоді приймати рішення. Наведу приклад. Я, Іван Рудик, який має можливість та знання, не можу купити в Данії землю сільськогосподарського призначення, бо я іноземець. І датчанин, який працює артистом, не може в себе купити землю, бо він не фермер і немає відповідної освіти. Там такі правила, які всім відомі. І я не хочу, щоб мої діти чи внуки через років десять в Україні не змогли підійти до озера, до лісу, бо буде написано, що то приватна власність».

Михайло Шаповал, голова сільськогосподарського кооперативу “Летава”:

“Так склалося, що в нашій державі вже продають все. В країні все порозвалювали, потрощили та порозтягували. Тільки й те залишилося, що продавати землі. А хто їх купуватиме? Наші люди не мають таких статків, щоб придбати землю. Я сам вже стільки років працюю з землею, але не маю можливості купити бодай один гектар. Та й за 20 років, що я тримаю господарство, ніхто не виявив бажання купити землю, просто забирають паї та все. Важко сказати, як все відбуватиметься. На мою думку, якщо почнемо масово продавати землю, то розвалимо країну”.