Новини читачів

Про НВК № 10
Історія нашої школи сягає в далекі тридцяті роки. Випускники прославляють її в далекому зарубіжжі та в рідній країні. Щороку в школу приходить близько 200 випускників різних років. Далеко не кожний навчальний заклад похвастає такими тісними емоційними зв 'язками з випускниками. Кожний третій випускник приводить своїх дітей, деякі вже онуків, в перший клас рідної десятої. Пригадайте, коли постало питання змінити тип нашого закладу, що перше схвилювало всіх? Зміна номера. Ми гордо говорили: «Ми з десятої. Наша десята.». І головним тоді було зберегти номер як символ успіху, єдності поколінь. Чи в кожній школі третина колективу є вихованцями рідної школи? Чи кожний колектив може пишатися тим, що учителі, бібліотекарі та технічки працюють в одному колективі все своє життя? Ніякі труднощі, ніякі негаразди, особисті трагедії, кар’єрні крахи не могли примусити людей, нас з Вами, покинути рідний колектив. Ми підтримували один одного в злетах і падіннях, у щасті і нещасті . Ми проводжали в останній путь наших колег, ми разом співали на весіллях наших колег, святкували народження дітей та онуків. Пригадайте, як ми будували наше нове приміщення. Як було важно працювати в приміщеннях 6-ої та 16-ої шкіл в другу зміну. Але ні в кого не виникло думки піти в іншу школу. Багато з нас добирається на роботу з інших мікрорайонів, але ніхто не шукає зручнішого розташування роботи. Пам’ятаєте, якою була школа тоді, в грудні 1991 року? Ми скельцями чистили підлогу на колінах разом з дітьми, поряд з батьками білили та клеїли шпалери. І вже через рік нас визнали кращою школою в області. Такі перемоги ми досягали завдяки єдності, взаємопідтримці . Але в один із невдалих періодів життя нашої школи на горизонті з'явилась Василишина І. А. ЇЇ стиль роботи - це закулісні ігри, маніпуляції людьми, наклепи, анонімки, преференції любимчикам і зневага до основної «маси», яка попри все продовжує здобувати славу нашій ДЕСЯТІЙ. Щасливий для школи період її декрету закінчився, знов робота пущена на самотік і колектив змушений самоорганізовуватись, але нам до цього не звикати, адже з того часу, як вона пролізла в завучі, ми тільки цим і займаємось. Від нас вимагає результатів, а дивиться на нас з висоти завучського трону, як на смердів. За які такі заслугу вона потрапили на цю посаду і попри всю свою неспроможність працювати так довго тримається в кріслі? Зрозуміло, що має підтримку в управлінні, а хіба так має бути?
Невже ми, ДЕСЯТА, дозволимо себе так принижувати? Дозволимо тримати нас низьким шантажем на короткому мотузку? Як довго ми будемо спостерігати за зневагою до школи з боку Василишиної І.А., до школи, яку ми створили і яка нами тримається з любов'ю і відданістю, чи довго нам терпіти знущання некомпетентної, випадкової у школі людини? На кожному кроці в «інтимних бесідах» з наближеними вона радить потерпіти до кінця року, адже надалі директором буде вона. З почуттям великого задоволення розповідає, які некомпетентні вчителі працюють в нашій школі і яку долю вона їм влаштує. Ми постійно чуємо від неї нарікання, що вона робить усе можливе й неможливе, а ми ні на що не здатні. А що вона зробила для школи насправді? Невже ми дамо їй можливість принизити нас - ДЕСЯТУ??? Невже ми будемо мовчати і дивитись на процвітаюче хамство? МИ- ДЕСЯТА дамо розчавити себе, свою гідність, справу всього нашого життя?
ДО ПОКИ??????