Новини читачів

Присвята матерям загиблих воїнів.

Осіннє лістя опадає,
Летять в далеку путь ключі,
А мати сина виглядає
Під тином тихо сидячи.

Чекає звістку, хоч маленьку,
Чи син живий, чи вже нема,
Та ще не знає рідна ненька,
Що сина вже в живих нема.

Чекає мати коло хати
Свого синочка-вояка,
Що він прийде, буде питати:
«Як поживаєш, дорога?».

Та він не йде, та він не пише,
І звістки вже давно нема.
А вітер листя вже колише…
І час майнув, уже зима.

Шумить, гуляє вітер в полі,
Зима морозом аж тріщить.
Не видно стежки, ні порога,
Лиш сніг під вікнами блищить.

Хотіла пічку розтопити,
Ломак нарізаних нема.
Та й сіла тихо відпочити,
І сон підкрався крадькома.

І сниться син її щасливий,
Живий, здоровий, чепурний;
Букет несе волошок синіх,
Уже дорослий, не малий.

Хотіла лиш його обняти,
Спитати сина: що і як.
І йшла його уже вітати,
Та не судилось, мабуть знак.

Проснулась ненька і почула,
Якийсь у дверях тихий звук.
Піднялась і пішла швиденько,
Серденько в грудях: стук і стук.

Відкрила двері і зомліла,
Побачила, що замерза
Мала пташина жовтокрила,
В думках майнуло: «Вже нема».

Син воював на полі бою,
Свою країну захищав.
Він не ховався за спиною,
А йшов вперед, бо твердо знав:

Країна наша переможе,
Солдат країну збереже,
Здолати нас ніхто не зможе,
Разом ми сила, подолаєм все.

Та раптом почали стріляти,
Він снайпера помітив слід.
Товаришу не встиг сказати:
Там небезпечно, йти не смій!

Живий товариш, та немає
його в живих кілька хвилин.
А мати вісточку чекає,
Бо син у неї лиш один.

Не знає мати про сина нічого,
Його чекає здоровим, живим,
Та тільки йде до нього до дому
Товариш врятований ним самим.

Прийде і скаже: «Здрастуйте, ненько,
Я знаю чекали ви не мене.
Ви більше сина не ждіть раненько,
Він не повернеться ніколи, це все.

Ваш син героєм буде навіки,
Пам'ять про нього в наших серцях,
Тільки герої так можуть служити,
І віддавати власне життя».

Знов край дороги стоїть стара ненька,
Дивляться очі її в далину,
Губи молитву шепочуть тихенько:
«Спи мій синочку, я скоро прийду…»

Тож бийти нещадно ворога свого,
За кожну сльозинку, за кожне життя,
За кожну молитву прочитану богу,
За мирне, щасливе своє майбуття.

Ангеліна Костюк.
14.10.2015 р.