Новини читачів

Готується Росія до війни на Україні?

Джерело: http://skmisto.com/articles/180-gotu-tsja-ros-ja-do-v-ini-na-ukra-n.html



Російські ЗМІ, які завжди активно коментують участь Володимира Путіна в міжнародних зустрічах, рідко зосереджують увагу на малозначних деталях зразок коробки морозива, яку подарував російський президент лідеру Китаю Сі Цзіньпін. А адже на саміті «Великої двадцятки» обговорювалися не тільки перспективи інноваційної економіки. Основні економічні теми відійшли на другий план, а на перший вийшли розмови про Україну та Сирії, зрозуміло, з участю Росії. Тому цей саміт на відміну від австралійської зустрічі у 2014 році, яка перетворилася на майданчик проукраїнської обструкції Путіну, став бальзамом для душі російського президента.

Це площина амбіцій, а в політичній ми побачили зустрічі з французьким президентом Франсуа Олландом, німецької канцлерін Ангелою Меркель і Бараком Обамою. Якщо в розмові з американським лідером на першому місці був сирійський, а на другому українське питання, то з європейськими керівниками черговість була зворотною. Нічого дивного: в серпні Кремль влаштував провокацію з кримськими диверсантами і тим самим поставив під питання продовження переговорів у так званому нормандському форматі, тобто з участю Путіна, Олланда, Меркель і в першу чергу Порошенко. У всій історії головним був навіть не нормандський формат, а Мінські угоди.

Український пат

Київ за підтримки Парижа і Берліна інтерпретує їх зміст зовсім не так, як Москва. Не вдаючись у зміст хитрих пасток, які розставлені у цьому документі, слід лише зазначити, що з-за них втілення його положень у життя буксує, а, отже, відкладається пом'якшення антиросійських санкцій і нормалізація відносин між Росією і Заходом. Більш того, Мінські угоди повинні були стати інструментом, за допомогою якого Кремль сподівався вплинути на внутрішні українські справи і заблокувати прозахідний поворот Києва.

Слід нагадати, що український пат чинить негативний вплив на російську економіку. Без західної допомоги Путіну не вдасться подолати рецесію. Триває також міжнародна ізоляція Кремля, яку йому доводиться проривати за допомогою дорогих військових комбінацій начебто операції в Сирії. Однак миролюбні сигнали, як інтерв'ю агентству Bloomberg напередодні китайського саміту, які посилав Путін західним елітам, не подіяли. (Президент Росії заявив, що він дотримується цивілізованих правил гри, зіставивши себе зі помер днями узбецьким диктаторів Ісламом Карімовим.)

Між тим із-за того, що Китай не приїхав Порошенко, Меркель і Олланд не погодилися на тристоронній формат переговорів на тему України без України. Ефектом двосторонніх зустрічей стала досить туманна надія на продовження роботи нормандської четвірки. Проте офіційне повідомлення на сайті Кремля не дає підтвердження, що європейські лідери зробили хоча б таку заяву.

Це означає, що Путін не зміг переконати співрозмовника в своїй точці зору, а антиросійські санкції в осяжному майбутньому будуть збережені. На цьому тлі зловісно прозвучала багатозначна фраза Путіна, яку він виголосив після зустрічі з Обамою: «Куди подітися, напевно, доведеться спілкуватися з Порошенком». Вона, звичайно, може означати згоду на прямі переговори з Києвом, але може передвіщати і щось гірше, адже, як вважає Путін, український діалог не буде мати сенсу, поки світ не почне враховувати кремлівську позицію. І в цьому, мабуть, криється секрет порожнечі в російських ЗМІ, які як вогню уникають формулювання «дипломатичне поразка». Слід задатися питанням, що буде далі? Адже, наприклад, Московський центр Карнегі, коментуючи провокацію з кримськими диверсантами, висловив думку, що з її допомогою Кремль відкрив собі дорогу до абсолютно будь-якого дозволу українського конфлікту за власними правилами. Тобто Кремль влаштував провокацію, яку можна назвати casus belli — приводом для початку війни.

Кавказ-2016

У кінці серпня Путін оголосив так звану раптову перевірку бойової готовності. До неї були залучені Західний, Центральний і Південний військовий округ, Північний, Балтійський, Чорноморський флот і Каспійська флотилія. У навчаннях взяли участь понад 100 000 військових. Військовий експерт Павло Фельгенгауер звернув увагу, що такого роду перевірки не мають сенсу без реального наміру використовувати армію для військової ескалації, а ймовірність спалаху конфлікту він оцінив у 50%. Все залежить від того, яке політичне рішення приймуть у Кремлі, тим більше що вийшли з казарм підрозділи були сформовані у ударні угруповання на стратегічних напрямках. Основні сили сконцентровані біля кордону з Україною, а Київ оцінює їх чисельність в 200 000 чоловік. Фельгенгауер нагадує про схожій ситуації 2015 року, кажучи, що тоді Росію зупинила жорстка позиція НАТО, яке погрожує відключенням російського фінансового сектора від системи SWIFT та ембарго на російські енергоресурси. Рік тому всі сили російської армії були кинуті на Сирію. Зараз у «раптових» навчань було кілька відмінних рис, які варто відзначити.
Північно-західні і західні угруповання відпрацьовували оборонні дії, обмежені прикордонною зоною. Так тренуються відбивати напад на власну територію. Південно-західна і південна угруповання відпрацьовували комбіновану перекидання військ, в якій брали участь спеціальні, сухопутні і морські підрозділи під прикриттям авіації. Інший активно відпрацьовувалася завданням було форсування водних перешкод з подальшим розгортанням наступу. Ключовим моментом виступало зведення переправ, яким займалися підрозділи Східного військового округу. І, нарешті, самий цікавий аспект навчань: повна мобілізація логістики, тобто систем постачання армії всім необхідним, у тому числі платіжно-фінансового сектора. Більш того до навчань, особливо в Криму, а також в Центральному і Південному округах підключили органи адміністрації, сили цивільної оборони та медичні служби. Які висновки можна зробити з такої картини?

Портал Informnapalm.org вважає, що Росія приготувалася до війни з Україною. На користь такої версії говорить, по-перше, розмір водних перешкод, які долали військові: вони відповідають ширині Дніпра, а, по-друге, відпрацювання логістики, вказує на намір провести мобілізацію резервістів. У свою чергу, підключення до маневрів підрозділів Східного округу — це відпрацювання другої хвилі перекидання сил — з російської Азії. Таким чином також перевірялася можливість залучити до військових дій 20 000 резервістів з Криму, які займуться територіальною обороною після того, як на Україну вирушать дислоковані там підрозділу. Нарешті, мобілізація військової фінансової системи, яка оперує готівковими російськими рублями, має сенс лише в тому випадку, якщо планується окупувати територію з іншою валютою. Це стосується південної угруповання: західна і північна відпрацьовували тільки оборону власної території. Тут немає нічого дивного, тому що вони вели дії в районах, які межують з НАТО. Акцент був зроблений на оборону повітряного простору, узбережжя і транспортних шляхів.

З військової точки зору планові навчання «Каказ-2016» 5-10 вересня — це логічне підведення підсумків раптової фази і останній штабний аспект стратегічного значення у перевірці узгодженості дій наступальних сил. Але чого хоче досягти Росія ударом по Україні, і чому саме зараз?

На користь війни

У перспективі сьогоднішнього дня міжнародна ситуація виглядає для Росії сприятливо. Європа згинається під вагою внутрішніх проблем: від Брексита до міграційного та фінансової кризи, а також терористичної загрози. У США триває президентська кампанія. Якщо звернутися до мови астрології, Москва опинилася в вдалою міжнародної кон'юнкції, яку вінчають внутрішні проблеми України.

Російські еліти вже давно переконані в тому, що витрати українській трансформації, а надто повільний темп реформ, породжують у суспільстві все більш сильне розчарування. Рівень підтримки української влади стрімко падає. Центральна влада в Києві перестають контролювати ситуацію в регіонах, де правлять мафіозні кліки корумпованих бюрократів, олігархів і бандитів. Одним словом, Україна руйнується зсередини, і найпростіше — трохи підштовхнути її або призвести до внутрішньому кризи за допомогою військової ескалації.

У цьому контексті Фельгенгауер каже, що метою російського удару не обов'язково буде окупація. Завдання російської армії — нанести настільки болюче військова поразка, щоб викликати суспільний шок і змести з політичної сцени сучасну владу, замінивши її проросійськими елементами. В цьому є резон, оскільки якщо Європа зіткнеться з перспективою краху України, вона попросить допомоги у Росії, а тоді зникне проблема Москви із Заходом. ЄС сам скасує економічні санкції заради власної безпеки. Зараз принципове питання виглядає так: чи встоїть Путін перед спокусою розв'язати військовий криза? Відповідь має прийти скоро: війна може початися не пізніше, ніж до середини жовтня — до осіннього бездоріжжя.

Наступне питання, полягає в тому, як буде виглядати євроатлантичний відповідь на можливу агресію. У публічному просторі з'явилася інформація, що Держдепартамент США серйозно ставиться до перспективи російського удару по Україні, тому в серпні він провів відповідні консультації з британськими, французькими, німецькими та польськими партнерами. Як буде виглядати гіпотетична реакція в деталях невідомо, хоча можна здогадатися, що це будуть оборонні кроки НАТО і економічні — західного співтовариства. Відкритим питанням залишаються поставки озброєнь на Україну, яких вже два роки безуспішно домагається Київ.

Що стосується економічних санкцій, їх дія виявилося для росіян болючим, але зовсім не смертельним. Більше половини жителів Росії займаються овочівництвом на присадибних ділянках і дачах, так що навіть найсуворіше ембарго не призведе до голодних бунтів. Те ж саме з обмеженням в'їзду в ЄС і США. Приблизно 90% росіян ніколи не бували за кордоном з прозаїчною причини: у них просто немає на це грошей, а у 80% немає навіть закордонного паспорта.

Резюмуючи, занурився у економічну рецесію і страждає від санкцій Росія може з легкістю вирішити, що втрачати нічого, адже гірше бути не може. А напавши на Україну, вона поставить Захід перед доконаним фактом, як у випадку з Грузією в 2008 році або Кримом і Донбасом в 2014. Це стосується і відносин з «братніми» країнами СНД. Взаємна недовіра між ними вже посіяв гібридний конфлікт на Україні, а московський інтеграційний проект, тобто Євразійський економічний союз, помер природною смертю через тиск китайського економічного пояси та економічної слабкості самої Росії.

Проти війни

З іншого боку, напад на Україну суперечить політиці Путіна останніх двох років, спрямованої на нормалізацію відносин із Заходом. На російських умовах, але все ж нормалізації. Проявом такої стратегії служить пошук областей для взаємодії, як в Сирії. Крім того, російські владні та підприємницькі еліти втратили б можливість спокійно користуватися європейськими банківськими рахунками і розкішшю цивілізації, яку вони намагаються представити власним громадянам у ролі головного ворога Росії. Сучасні російські еліти — це компрадори, які бувають у своїй країні тільки для того, щоб стежити за бізнесом. Війна приведе їх на вигнання і ізоляцію в який-небудь Москві або в Краснодарі, позбавивши можливості жити на французьких курортах. І це буде, мабуть, найстрашніше покарання. У свою чергу Путін, який після анексії Криму бореться за повернення в лігу світових лідерів, перетвориться на головного обвинуваченого без права голосу.

Крім того до всіх цілям, яких Москва може досягти військовим шляхом, можна прийти просто так, не докладаючи власних зусиль. 2016-2017 роки можуть змінити антиросійський політичний фронт як в Європі, так і в США. Достатньо, щоб на виборах у Франції, Німеччині і в Італії прийшли до влади благоволящие Путіну політичні сили (наприклад, у Берліні — Соціал-демократична партія або «Альтернатива для Німеччини»), а в Білому домі запанував Дональд Трамп. Тоді підтримка для української трансформації ослабне пропорційно зростанню симпатій до Москві і особисто Путіну, а нові компроміси будуть полягати в збиток інтересам Києва. Що стосується України, то якщо темп реформ залишиться колишнім (тобто нульовим), з'являться обґрунтовані побоювання припускати, що наш східний сусід завалиться сам: не під ударом російської армії, а за допомогою голосів зубожілих і зневірених українців.

Є тільки одна, зате величезна проблема: стан російської економіки, особливо фінансового сектора. Вже відомо, що в 2017 році бюджетні кошти, від яких залежить регулярна виплата зарплат і пенсій, підійдуть до кінця. А це єдина тема, яка хвилює простого росіянина, і яка може привести до спалаху громадського невдоволення. Тому сьогоднішню гру військовими м'язами слід сприймати швидше як політичну стратегію Кремля. Реальним адресатом військових загроз виступає Захід, який, як сподівається Путін, сам змусить Київ врахувати російські інтереси і реалізувати Мінські угоди в правильному дусі. Натомість Росія готова піти на компроміси в Сирії.

Так що, по всій імовірності, Москва відмовиться від поспішних військових кроків. Тому найбільш частим словом, що звучали в статтях і коментарях експертів за підсумками саміту «Великої двадцятки», була «операція». Заодно за допомогою цієї гри Путін піднімає рейтинг собі і партії «Єдина Росія». Адже в середині вересня росіяни підуть обирати новий парламент.