Новини читачів

ПРАВОЧИНИ ЗА УЧАСТЮ МАЛОЛІТНІХ ТА НЕПОВНОЛІТНІХ ДІТЕЙ
Діти є особливими учасниками правовідносин.
Найбільш поширеними нотаріальними діями за участю малолітніх та неповнолітніх осіб є договори купівлі-продажу, міни, дарування, видача свідоцтв про право на спадщину на ім’я цих осіб та посвідчення довіреностей.
Відповідно до ст.6 Сімейного кодексу України правовий статус дитини має особа до досягнення нею повноліття.
Малолітньою вважається дитина до досягнення нею 14 років.
Неповнолітньою вважається дитина у віці від 14 до 18 років.
Повну цивільну дієздатність має фізична особа, яка досягла вісімнадцяти років (повноліття).
У разі реєстрації шлюбу фізичної особи, яка не досягла повноліття, вона набуває повної цивільної дієздатності з моменту реєстрації шлюбу. У разі припинення шлюбу до досягнення фізичною особою повноліття набута нею повна цивільна дієздатність зберігається. Якщо шлюб визнано недійсним з підстав, не пов’язаних з протиправною поведінкою неповнолітньої особи, набута нею повна цивільна дієздатність зберігається (ст.34 ЦК України).
Згідно ст.35 ЦК України повна цивільна дієздатність може бути надана фізичній особі, яка досягла шістнадцяти років і працює за трудовим договором, а також неповнолітній особі, яка записана матір’ю або батьком дитини. Надання повної цивільної дієздатності проводиться за рішенням органу опіки та піклування за заявою заінтересованої особи за письмовою згодою батьків (усиновлювачів) або піклувальника, а у разі відсутності такої згоди повна цивільна дієздатність може бути надана за рішенням суду.
Повна цивільна дієздатність може бути надана фізичній особі, яка досягла шістнадцяти років і яка бажає займатися підприємницькою діяльністю. За наявності письмової згоди на це батьків (усиновлювачів), піклувальника або органу опіки та піклування така особа може бути зареєстрована як підприємець. У цьому разі фізична особа набуває повної цивільної дієздатності з моменту державної реєстрації її як підприємця. Повна цивільна дієздатність, надана фізичній особі, поширюється на усі цивільні права та обов’язки. У разі припинення трудового договору, припинення фізичною особою підприємницької діяльності надана їй повна цивільна дієздатність зберігається.
Докази наявності повної цивільної дієздатності у дитини.
Пункт 4 глави 4 розділу 1 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22.02.2012 №296/5, передбачає, що у разі перевірки цивільної дієздатності фізичної особи, яка не досягла 18 років, але може бути визнана такою, що має повну цивільну дієздатність, нотаріус вимагає:
- рішення суду,
- свідоцтво про одруження щодо факту реєстрації шлюбу особи, яка не досягла повноліття,
- свідоцтво про народження дитини, у якому неповнолітня особа записана матір’ю або батьком дитини,
- свідоцтво про реєстрацію підприємницької діяльності чи виписку з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців.
При посвідченні договорів відчуження, у їх текстах в розділі «сторони» згідно ст.242 ЦК України, нотаріусами зазначаються відомості про законних представників малолітніх чи неповнолітніх осіб, що підтверджується свідоцтвом про народження дитини.
Надаючи згоду неповнолітній дитині на вчинення правочину, в своїх заявах батьки підтверджують, що неповнолітня особа є їх дитиною.
Відповідно до статті 31 Цивільного кодексу України діти віком до 14 років відносяться до категорії малолітніх дітей, і згідно з чинним законодавством вправі вчиняти лише дрібні побутові правочини. Від їх імені всі інші правочини вчиняють батьки (усиновлювачі) як законні представники.
Щодо дітей віком від 14 до 18 років, яких віднесено до категорії неповнолітніх, батьки виконують функцію представників у межах, чітко визначених законом.
Згідно зі статтею 32 ЦК України неповнолітні діти мають право самостійно вчиняти дії та правочини, які виходять за межі побутових, лише зі згоди батьків (усиновлювачів). У цьому випадку представницькі функції батьків полягають не у праві вчиняти правочини, а у праві давати чи не давати згоду на його вчинення. Зокрема, відповідно до частини 2 статті 32 ЦК України на вчинення неповнолітньою особою правочину щодо транспортних засобів або нерухомого майна повинна бути письмова нотаріально посвідчена згода батьків (усиновлювачів) або піклувальника і дозвіл органу опіки та піклування.
Малолітнім особам може належати будь-яке майно, яке відповідно до закону є об’єктом права приватної власності фізичних осіб. Проте, будучи власниками, малолітні не здатні здійснювати свої права самостійно, оскільки мають лише часткову цивільну дієздатність. Тому майном малолітньої дитини управляють інші особи і у першу чергу – її батьки (ст.177 СК України).
Право батьків по управлінню майном малолітніх не може розглядатися як право титульного володіння, а тим більше – право власності. Воно є самостійним правом, що належить батькам у силу закону і може визначатися як різновид права управління чужим майном.
Право батьків по управлінню майном дитини полягає у можливості здійснення батьками комплексу юридичних та фактичних дій, спрямованих на реалізацію майнових прав дитини по володінню, користуванню та розпорядженню належним їй майном та здійснюваних в інтересах дитини. Право батьків на управління майном дитини виникає на підставі прямої вказівки закону. Воно не грунтується на договорі сторін, тому на відносини батьків та дітей не розповсюджується цивільне законодавство щодо управління майном (ст.ст.1029-1045 ЦК України).
В процесі управління майном дітей, батьки вчиняють різного роду правочини, об'єктом яких виступає майно малолітніх. Виходячи з норм чинного законодавства, правочини такого роду можуть бути поділені на такі основні види:
-правочини, які батьки мають право вчиняти вільно;
-правочини, які батьки мають право вчиняти з дозволу органу опіки та піклування, а саме, укладати договори, які підлягають нотаріальному посвіденню та (або) державній реєстрації, в тому числі договори щодо поділу або обміну житлового будинку квартири; видавати письмові зобов'язання від імені дитини; відмовлятися від майнових прав дитини (ч.2 ст.177 СК України);
-правочини, які батьки взагалі не мають права вчиняти з майном дитини: здійснювати дарування від імені дитини, зобов'язуватися від її імені порукою (ч.2 ст.68, ч.2 ст.720 ЦК України).
Найбільш важливе значення мають договори, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, в тому числі договори щодо поділу або обміну житлового будинку або квартири, що належить малолітній дитині. Такі правочини з майном малолітньої дитини батьки вчиняють лише з дозволу органу опіки та піклування. При цьому дозвіл органу опіки та піклування на вчинення правочинів щодо нерухомого майна дитини надається у разі гарантування збереження її права на житло (ч.4 ст.177 СК України).