Новини читачів

До 100-річчя Проскурівського погрому історична правда !

Сьогодні виповнюється 100 років з дня так званих єврєйських погромів, і бвльшість про нього знає виключно як це вмсвітлювалось совєтськими науковцями. Тому я вирішив зірвати завісу комуняцької "пелени" і дослідити реальні тогочасні події.
Про запланований збройний виступ проскурівських більшовиків, котрі знайшли собі пристановище в середовищі місцевого єврейства, змушений визнавати й такий комуністичний автор, як З.Островський. У своєму дослідженні він, щоправда, посилаючись нібито на збіг обставин, зокрема, зазначає, що “місцеві революційні елементи, які опиралися на більшовицьки настроєні частини місцевого гарнізону, — 15-й Білгородський і 8-й Подільськй полки, — задумали підняти повстання проти влади “Директорії”. Це послужило зручним приводом до різні, яка тихцем підготовлялася ще раніше (ніяких фактів на підтвердження цього автор не наводить — С.С.). Повстання розгорілося 15 лютого рано-вранці, але через кілька годин воно було придушене. Повсталі частини під натиском переважаючих сил противника відійшли в напрямку Фельштину і до містечка Ярмолинці” (Островский З. Еврейские погромы. –С.31)
До речі, члени Жмеринського ревкому, котрі експортували більшовицьке повстання проти УНР у Проскурів, як свідчить один із учасників, після його провалу повернулися додому “морально розбитими, вважаючи себе невільними винуватцями цього погрому”. (Алексеев И. Из воспоминаний левого эсера //Подпольная работа на Украине. –М., 1922. –С. 32). [...]
Більше того, була активна участь частини євреїв у збройних виступах проти влади УНР з метою її повалення, як це мало місце в багатьох населених пунктах України, зокрема в Проскурові в лютому 1919 року.
Свідок проскурівської трагедії – підполковник Михайло Шадрин писав з цього приводу: ”Жиди, підготовляючи переворот, приєднали до повстання Проскурівську залогу, котра складалася з покликаних по мобілізації після повалення гетьмана бувших солдат розваленої російської армії, ще перейнятих духом революції грабіжництва, сваволі та мітингування. Натурально, що цей елемент, до остатку розложений жидами від того часу, як приєднався до повстання і позбувся своїх старшин, а з тим і решток дисципліни, по-чав уявляти із себе банду, здібну лише до погромів та різні безоружного населення. А тому і цілком ясно, що ця банда, котру вабила до повстання, головним чином, надія пограбувати буржуїв, побачивши, що повстання не вдалося, що повороту до полків немає і все одно прийдеться тікати додому, почала різати та грабувати жидів, аби винагородити себе й помститися за обмануті надії.
Повстання було — це факт, котрого заперечувати ніхто не може. Але є фактом незаперечним й те, що те, що споткало жидівське населення по невдалім повстанню, напевно б споткало християнське, особливо інтелігентське і військове населення Проскуріва (буржуїв, неприхильних до комуни), якщо за 2 дні до повстання не прийшов би до Проскуріва вірний УНР гайдамацький курінь і повстання вдалося.
Всі на Вкраїні пам'ятають жахливі дні захоплення Київа в кінці січня 1918 року черво-ними бандами Муравйова й Ремньова. Дні, в котрі на чолі майже цілого Уряду в Київі стояли самі жиди і коли було замордовано одних тільки офіцерів 2447 чоловік. Жиди тоді у значній мірі причинилися до цієї жахливої бойні, особливо з матросами, розстрілюючи безоружних, хворих, тяжко ранених і глибоких стариків. Навіть зі шпиталів витягалися нещастні жертви на поталу розбурханих червоних банд і жидівства. Жидки-крамарі давали червоним бандитам адреси мешкаючих у сусідніх домах офіцерів й особисто помагали їх мордувати. А одна тільки знаменита жидівка Євгенія Бош чого була варта тоді зі своїми прибічниками — катами-жидами... Тільки одної її жертви нараховуються сотками, а таких оправців було і є межи жидами багато. С певністю можу сказати, що така доля випала б на Проскурів та инші міста, якщо повстання і дальший плян його вдалися б”. (ЦАВ у Варшаві: Ф.380. –Оп.2.–Спр.373. –Арк.13-14).
Підполковник Шадрин знав, що писав. Після повернення українських військ до Могилів-Польського, свідчив уже згадуваний П. Карпов, “розказували мені тамошні українці, що більшовитська "чрезвичайка” в страшний спосіб знущалася над українцями. "Чрезвичайка” розстрілювала щоночі цілу масу людей, розуміється українців, а також тих, що служили в денікінській армії; трупи кидали в Дністер. Щодня можна було бачити над Дністром калюжі крови та бачити задержані о скелі берегів людські трупи. Цивільна людність, приведена до крайности, розбила тюрму та звільнила всіх заарештованих. Ця "чрезвичайка” складалася з самих євреїв.
Тоді-то розстріляли большовики велике число галицьких старшин. В Могильові–Под. між инчим були розстріляні четар Буцура і пор. Іванович, а в Одесі, Вінниці та Жмеринці справили большовики галицьким українцям щось більше як різню”. (ЦДАВОВУ: Ф.2432. –Оп.1. –Спр.102. –Арк.27–27 зв.).
З огляду на вищенаведене, м’яко кажучи, дивним видається твердження Ю. Фінкельштейна про те, що “євреї в усі часи підтримували законну владу енергійніше, ніж руйнували її”. (Финкельштейн Ю. ...За дела рук своих. –С. 53).
Хіба бачимо таку лояльність єврейства в Проскурові напередодні 15 лютого 1919 року? Якщо уважно ознайомитися з доповіддю А. Гілерсона (ДАХм.О: Ф. 1684. –Оп.1. –Спр. 7. – Арк. 1–24), то переконаємося, що тамтешні євреї, котрі не були більшовиками, зокрема бундівець Йоффе, знаючи про підготовку збройного повстання проти Директорії, законної влади на той час в Україні (до речі, затвердженої за учас-тю представників єврейства Трудовим конгресом), не повідомили про це військового коменданта Проскурова.
А чому ж керівник єврейської самооборони (бюро квартальної охорони) Шенкман, що заявляв про свою безпартійність і нейтральність, згодом погодиться бути зв’язуючою ланкою з уже організованим більшовицьким повстанським штабом? Чому ж ця квартальна охорона (складалася з євреїв) арештувала представника законної влади — полковника Ківерчука?
Зрештою, чому ці факти замовчує Ю. Фінкельштейн, присвятивши проскурівському погрому чимало місця?
Не відповідає дійсності й твердження про те, що отаман Семесенко після проскурівського погрому був “дуже приязно” прийнятий Петлюрою. Подібного не могло бути, оскільки Петлюра видав наказ про арешт Семесенка. Оскільки Семесенко втік до Галичини, то там його арештували лише 12 травня 1919 року, і він сидів у Кам”янецькій тюрмі до катастрофи фронту в листопаді 1919 року. В травні 1920 року його вдруге арештували й розстріляли. (Трагедія двох народів. –Прага–Київ, 1928. –С.56).
Необізнаність з документами підводить і ще досить молодого дослідника Я. Тинченка, котрий чомусь твердить, що бригада Семесенка в березні 1919 року “стала носити його (Петлюри – С.С.) ім'я, дане як подяка за ліквідацію повстання на Поділлі” (Киевские ведомости. –1999. –17 лютого).
Якби цей майбутній історик бачив накази самого Семесенка, то він пересвідчився б: брига-да носила ім'я Петлюри ще задовго до 15 лютого 1919 року. (ІЄД: Ф. Чериковера. –Спр.202. –Арк. 17923–17924).

До речі, підполковник Шадрин, викладаючи події в Проскурові як свідок, зазначає, що “різню закидають гайдамакам, котрі підлягали й були вірні Українській владі, але й самі пристрас-ні обвинувателі стверджують, як ствердили це і всі слідчі комісії, що гайдамаки не грабували. Між тим усі помешкання на зазначених мною вулицях були цілком ограбовані, крім того, більшість навіть жіночих трупів в одній білизні та в ліжках під перинами. Чи задумався хто з тих, що обвинувачує у цім погромі та різні військо УНР, також над тим, що якому б не було воякові непотрібні жіночі спідниці та инше убрання, албо халат чи штани зі старого 80-літнього жида, і якщо трупи були в білизні та в ліжках, то очевидно, їх забито вночі. А раз зроблено вночі, то це вчинок когось иншого, не гайдамаків, котрі вже в той час спали у своїх вагонах. Ясно, що того, когось иншого не користно було виявляти для тих, хто бажав сплямувати перед цілим світом Уряд і військо УНР, а виставити несчасного безвинного жертвою жидівства, котре підняло меч, який силою обставин обернувся на голову того ж самого жидівства”. (ЦАВ у Варшаві: Ф.380. –Оп.2. –Спр.373. –Арк.12–13).
Ось мій вельмишановний читач, читай думай, роби висновки сам.