Новини читачів

Старі виклики для нової команди

Бажання виграти вибори, самостійно сформувати більшість і уряд природнє для кожної партії. Такий сценарій дозволяє використовувати всі державні важелі, щоб реалізовувати політичну програму. І не обовязково одноосібне правління призводить до узурпації. Як би не залякували цим окремі екзальтовані поплічники Петра Порошенка.
По-перше, демократія це не диктатура більшості. Сучасна демократія це права меншості, чиї інтереси відстоює опозиція. Вона ж контролює владу. По-друге, великі фракції часто діляться на внутрішні конкуруючі групи. Тож лякалки опонентів Зе про узурпацію є лише лякалками. Тим більше, що в Україні жодна партія не мала самостійну більшість. І у світі це скоріше винятки, ніж правила.
Повнота влади означає і повноту відповідальності за кожне призначення і кожне рішення. В умовах короткострокової кампанії та кадрового голоду команді Зе буде складно відділити перспективних фахівців від пройдисвітів і кон'юнктурників.
Тим паче, необстріляним новобранцям доведеться шукати союзників. Напередодні президентських виборів Зеленський заявляв, що не буде обєднуватись з колишніми регіоналами та поплічниками Порошенка. Така заява суттєво обмежує коло майбутніх союзників і надихає Тимошенко. На відміну інших (Вакарчука, Смешка, Гриценка), Тимошенко гарантовано потрапляє до парламенту і може стати камінчиком, без якого не буде більшості. А це пряма стежка до премєрства. Побоювання, що Зеленський може стати черговим президентом, якого схаває Леді Ю, безпідставні.
По-перше, Тимошенко у повному смислі слова схавала лише Ющенка, який не мав підтримки у парламенті. А Зеленський має всі шанси отримати найбільшу фракцію.
По-друге, Тимошенко може стати громовідводом для складних рішень. Вона у разі необхідності не боїться йти на конфлікт із олігархами і руйнувати усталені схеми. Яскравий приклад - як це було на початку 2000-них, коли Тимошенко не побоялася влізти в енергетику та навести там лад.
Факту, що Тимошенко політично пережила своїх ворогів достатньо, аби розуміти з нею краще дружити, ніж боротися. Невідомо, чи може Юлія Володимирівна щиро дружити, але щиро ворогувати вона вміє бездоганно.
За великим рахунком, коаліція Слуги народу та Батьківщини виглядає найбільш органічно. Суттєвих протилежностей у них немає і союз буде найменш токсичним. Хоч і не безальтернативним.
Насправді, немає нічого поганого у готовності політиків домовлятися, навіть якщо йдеться про домовленості із вчорашніми опонентами. Головне, щоб домовленості відбувалися в інтересах українського суспільства і держави, а не лише учасників домовленостей.

Валентин Гладких