clear-dayclear-nightcloudyfogpartly-cloudy-daypartly-cloudy-nightrainsleetsnowthunderstormwind emailfbgpinstokrsstgtwvibervkwaytSkypeWhatsappViberPhoneMailПункт
У розділі "Новини читачів" (НарКор — Народний Кореспондент) Ви маєте можливість прочитати новини від користувачів, скарги жителів Хмельниччини, відомості про аварії, надзвичайні події, що сталися у нашому регіоні або ж додати власну новину.
22 Червня 2020 Центрально-Західне міжрегіональне управління Міністерства юстиції 639

Європейський суд з прав людини: коротко про головне

Європейський суд з прав людини було засновано в 1959 році відповідно до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) з тим, щоб забезпечити дотримання державами-учасницями їхніх зобовязань щодо гарантування дотримання прав людини, гарантованих Конвенцією, та надання ефективних засобів для їх реалізації та захисту. Україна ратифікувала згадану Конвенцію 17 липня 1997 року, а вже 11 вересня того ж року вона набула чинності. Відтоді цей документ є частиною законодавства нашої держави й має застосовуватися нарівні з іншими нормативно-правовими актами, а рішення Європейського суду з прав людини підлягають прямому виконанню на національному рівні. 23 лютого 2006 року був прийнятий Закон України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини, який гарантував, що рішення Суду є обовязковим для виконання Україною. Згідно з даними, оприлюдненими ЄСПЛ, кількість справ, що надходять до розгляду з України, чи не найбільша серед усіх країн-членів Ради Європи. За період з 1997 року по 2019 рік ЄСПЛ прийняв 1413 рішення, де відповідачем виступала Україна. З них: у 1383 рішеннях встановлено щонайменше одне порушення Конвенції Україною, і тільки у 4 рішеннях не було констатовано порушення нашою державою Конвенції. Сьогодні Україна перебуває на третьому місці за кількістю справ, які перебувають на розгляді Європейського суду з прав людини. Фактично протягом 2019 року на розгляді у ЄСПЛ перебувало 8833 заяви від українського позивача. Найпоширенішими причинами скарг українських громадян до Європейського суду з прав людини є порушення їхніх прав на справедливий судовий розгляд, ефективний засіб юридичного захисту та на власність. Три роки тому Україна обіймала перше місце за кількістю справ у ЄСПЛ, тоді на розгляді Суду перебувало понад 18 тисяч скарг на нашу державу. Настільки серйозне зниження повязане із безпрецедентним рішенням Бурмич та інші проти України, за яким ЄСПЛ викреслив зі свого реєстру понад 12 тисяч скарг на Україну про системне невиконання рішень національних судів, передавши їх розгляд у Комітет Міністрів Ради Європи. Вперше констатація Європейським судом системності такої проблеми відбулася у 2009 році у справі Юрій Миколайович Іванов проти України, тоді Суд застосував процедуру пілотного рішення, щоб спонукати державу-відповідача до вирішення великої кількості індивідуальних справ, породжуваних однією і тією самою структурною проблемою, що існує на національному рівні . Пілотними рішеннями ЄСПЛ - це рішення цього суду, в яких зазначається природа системної проблеми, що призводить до порушень Конвенції та вказується на заходи, які держава-порушник повинна зробити для усунення системних та грубих порушень. На офіційному сайті Ради Європи опубліковано 7 пілотних рішень ЄСПЛ проти України. У справі Юрій Іванов проти України (заява 40450/04) ЄСПЛ вказав на системне порушення Україною вимог статті 6 Конвенції, а саме тривале невиконання внутрішньодержавних рішень судів та статті 13 Конвенції відсутність ефективних засобів правового захисту. ЄСПЛ наголосив, що слід невідкладно запровадити конкретні реформи в законодавстві та адміністративній практиці України для приведення їх у відповідність до висновків ЄСПЛ. При цьому, ЄСПЛ залишив за Комітетом Міністрів право визначити, який саме шлях подолання зазначених проблем був би найдоцільнішим, та вказати той чи інший загальний захід, який має вжити держава- відповідач. У справі Харченко проти України (заява 40107/02) ЄСПЛ було констатовано, серед іншого, порушення вимог статті 5 Конвенції у звязку з незаконністю та безпідставною тривалістю тримання заявника під вартою, а також порушення права особи на справедливий судовий розгляд без зволікань її заяви про звільнення за статтею 6 Конвенції. У вказаному вище рішенні ЄСПЛ зазначив, що порушення в Україні цих положень Конвенції є численними, що свідчить про існування в Україні системної проблеми. Каверзін проти України (заява 22893/03) ЄСПЛ констатовано порушення матеріального та процесуального аспектів статті 3 Конвенції у звязку із, зокрема, заподіянням заявнику тілесних ушкоджень у період його затримання за підозрою у вчиненні низки злочинів і неефективним розслідуванням його скарг на катування працівниками міліції під час затримання та протягом кількох днів допитів у відділі внутрішніх справ. ЄСПЛ звернув увагу на те, що незважаючи на загальну заборону в Україні катування, нелюдського і такого, що принижує гідність, поводження, у справах, у яких він констатував порушення процесуальної частини статті 3 Конвенції, представники держави, відповідальні за таке погане поводження, часто уникали покарання. На думку ЄСПЛ, відсутність будь-яких суттєвих зусиль з боку державних органів у цій сфері закріплює атмосферу фактично повної безкарності за такі дії. ЄСПЛ у справі Василь Іващенко проти України (заява 760/03) дійшов висновку, що Україна не виконала свої зобовязання за статтею 34 Конвенції щодо створення усіх необхідних умов для забезпечення належного та ефективного розгляду заяви заявника Європейським судом, у звязку з незабезпеченням останньому державними органами можливості отримати копії документів, яких він потребував для обґрунтування своєї заяви до Європейського суду. З огляду на аналіз обставин справи, ЄСПЛ дійшов висновку, що ця проблема виникла внаслідок відсутності чіткої та конкретної процедури, яка давала б увязненим особам можливість отримувати копії документів з матеріалів справи або переписуючи їх власноруч або за допомогою відповідного обладнання, або шляхом покладання на державні органи обовязку робити такі копії. Незважаючи на існування національних нормативних актів, які передбачали допуск громадян до документів, що зберігаються державними органами, включаючи матеріали судових справ, національні судові органи не вважали себе зобовязаними допомагати увязненим особам, враховуючи їхнє особливе становище, отримувати такі копії. У справі Вєренцов проти України ( заява 20372/11) Суд констатував порушення статей 11 та 7 Конвенції, спричинені наявністю законодавчої прогалини щодо регулювання свободи зібрань, яка існує в законодавстві України протягом більш ніж двох десятиліть. Беручи до уваги системний характер проблеми, яку виявлено в цій справі, Суд наголошує, що слід невідкладно реформувати законодавство та адміністративну практику України для приведення їх у відповідність із висновками Суду, викладеними у цьому рішенні, та вимогами статей 7 та 11 Конвенції. У справі Олександр Волков проти України (заява 21722/11) ЄСПЛ дійшов висновку, що розгляд справи заявника у Вищій раді юстиції не був незалежним та безстороннім. По-перше, більшість членів Вищої Ради Юстиції (далі - ВРЮ) працюють на постійній основі та отримують зарплату поза межами ВРЮ, що неминуче веде до їх залежності від основних працедавців. По-друге, ЄСПЛ вказав на особисту упередженість окремих членів ВРЮ стосовно заявника (ініціаторами звільнення О. Волкова виступили Р. Кузьмін та В. Колесниченко). ЄСПЛ констатував, що подальше вирішення справи заявника Верховною Радою України не виправило недоліківнезалежності та неупередженості, а натомість ще й додало політизації цьому процесові. Суд вказав, що Україна має вжити цілу низку заходів загального характеру, спрямованих на реформування системи притягнення суддів до дисциплінарної відповідальності (судової дисципліни). Ці заходи повинні включати законодавчу реформу, повязану з перебудовою цієї системи. Балицький проти України (заява 12793/03) у цій справі ЄСПЛ констатував порушення пункту 1 і підпункту c пункту 3 статті 6 Конвенції стосовно адміністративного арешту заявника та первісної кваліфікації злочину, в якому він підозрювався. Суд наголосив, що, формально застосувавши до заявника адміністративне затримання, а фактично поводячись із ним як із підозрюваним у вчиненні злочину, органи слідства позбавили його доступу до захисника, участь якого була б обовязковою згідно із законодавством України, якби він обвинувачувався у вбивстві, вчиненому групою осіб та/або з корисливих мотивів, тобто злочині, у зв'язку з яким його фактично допитували. Практика первісної кваліфікації злочину як менш тяжкого, який не вимагає обов'язкового юридичного представництва підозрюваного, також визнавалась як така, що використовується фактично для позбавлення заявників належної юридичної допомоги з огляду на спосіб реалізації слідчим його дискреційних повноважень щодо кваліфікації злочину. У цьому випадку ЄСПЛ не надав конкретних рекомендацій, але він зазначив, що вищезазначені проблеми мають бути розвязані національними органами для уникнення подальших повторюваних скарг такого роду. Представник Уповноваженого у справах Європейського суду з прав людини у Центрально-Західному міжрегіональному управлінні Міністерства юстиції (м. Хмельницький) Олена ЯКОВЮК

Коментувати:
Коментарів - 0:

Популярні новини

Останні фото та відео

Є. Афіша



Курси валют на 06.07.2020
купівля
продаж
Міжбанк
$
27.1
27.13
30.45
30.49

Архів новин

<<Липень 2020>>
ПнВтСрЧтПтСбНд
  1

2

3

4

5

6

7

8

9

10

11

12

13

14

15

16

17

18

19

20

21

22

23

24

25

26

27

28

29

30

31