Міг бути «шерифом», а став «пивоваром»

Коли влітку цього року 19-річний півзахисник «Динамо» залишив команду, багато хто із вболівальників пригнічено говорив: «Ну ось, втратили іще один талант». Однак, з іншого боку, тіж фани раділи, що Ярослав Солонинко отримав чудову нагоду професійного росту. Адже пішов із друголігового «Динамо» до київської «Оболоні», яка виступає в Прем’є лізі. Щоправда, за ці півроку юний півзахисник так і не засвітився у «вишці», виступаючи за дубль «Оболоні». Хоча це не дивно. Вочевидь, його час ще не настав. Отже «Проскурівський телеграф» вирішив поцікавитися в Ярослава його шляхом до команди «пивоварів».

 - Твій батько був біатлоністом, а ти став футболістом. Як таке сталося?

 - Та мій батько взагалі мене не привчав до біатлону. Водив мене з шести років на дзюдо. Можливо, через те, що мій старший брат на той час був чемпіоном України з  дзюдо. Але я після кожного тренування в дворі з хлопцям грав у футбол. І я сам вирішив відвідувати заняття з футболу. Навіть батькам залишав записки, в яких писав, що пішов на тренування з футболу, оскільки хочу грати в цю гру. Однак батько спочатку не розумів мене і був проти такого рішення. Але недовго.  Мабуть зрозумів, що я маю займатися тим, що мені більше до душі.

 - А як ти опинився в тернопільській дитячо-юнацькій спортивній школі?

 - Це сталося після того, як я після хмельницької ДЮСШ вже майже вступив до однієї футбольної школи Львова, однак за вступ там «попросили» певну суму. Звісно, що я з батьком були проти такого. І тоді мій тато згадав, що в Тернополі є ДЮСШ, хлопці якої виступають у вищій лізі серед юнаків. Там мене одразу ж взяв тренер Петро Старовський і я почав грати в основному складі. «Ганяли» нас по повній – тренування тривали 3-4 години. Але я вдячний Петру Ярославовичу за це.

 - Міг же, мабуть, згодом опинитися і в тернопільській «Ниви»?

 - Можливо. Але потрапив до хмельницького «Поділля». Та й то випадково. Був у відпустці та приходив на тренування «Поділля-2», яке очолював Віктор Муравський.  І я йому сподобався. Тим паче, клуб якраз був у пошуках молодих футболістів. Якраз тоді головну команду «Поділля» залишив Богдан Блавацький, а замість нього призначили Ярослава Бобиляка.  Він і вмовив мене залишитися грати вдома, оскільки «Нива» мені теж пропонувала контракт із кращими фінансовими умовами. Але вирішив, оскільки «Поділля» та «Нива» виступають в одній й тій же лізі – другій, то краще буду грати вдома.

 - Були якісь інші пропозиції?

 - Володимир Рева «сватав» мене у молдовський «Шериф». Казав, щоб я робив закордонний паспорт, і буду грати в вищій лізі Молдові. Але згодом команда залишилася без Реви, а я залишився у хмельницькому «Динамо». Тоді Володимир Сергійович мені казав, що з нового чемпіонату мені ще набридне грати. Мені ненабридло.

 - Знав, що у передостанньому матчі сезону протии чернівецької «Буковини» наставник вищелігової «Оболоні» Сергій Ковалець буде за тобою спостерігати?

 - Я знав, що він буде на грі. Але те, що він приїде на мене подивитися, навіть і гадки не мав. Однак перед самим матчем Віталій Балицький та Сергій Дітковський сказали, щоб я вийшов і довів Ковальцю, що гіден виступати на вищому рівні. Але я це прийняв, як жарт.

 - Жарт виявився правдою і ти опинився в «Оболоні». Наскільки для тебе були важливими фінасові умови, коли переходив до столичного клубу із хмельницького «Динамо»?

 - Підписуючи контракт, мене Сергій Ковалець запитав, яку хочу отримувати зарплату. Я відповів: «Яку скажете». Він із тренером дублерів, почувши, що в Хмельницькому в мене була зарплата тисяча гривень, які я ще й  незавжди отримував, розсміялися. Для мене головним було стати гравцем команди Прем'єр ліги та займатися улюбленою справою.

 - Але до першої команди не потрапив та й за дубль незавжди граєш. Невже існує така прірва між другою лігою та турніром дублерів?

 - Різниця не велика, але вона є. В молодіжній першості рівень футболістів вищий, на тебе дивляться футбольні функціонери, селекціонери та тренери з інших клубів Прем’єр ліги. Ти завжди у центрі уваги. А те, що я не так часто останнім часом з'являюся на полі, то пояснити причину цьому явищу не можу. Можу бути кращим в якомусь матчі, а вже на наступний не потрапити навіть у заявку команди. Конкуренція на моїй позиції – в центрі півзахисту, просто шалена.

 - Не виникає бажання залишити «Оболонь»?

 - Моя мета – стати гравцем основного складу київського клубу. Я цього можу досягти. Коли? Питання часу. Потрібно стати «своїм», щоб в тебе повірили. А для цього слід довести, що я кращий.