ye-logo.v1.2

Що хоче жінка

Суспільство 1943

...В одній із мальовничих місцевостей центрального Уралу було військове містечко. Дружини військових постійно купували свіже смачне молоко у місцевих жителів.

 Так і потоваришували між собою вдова загиблого офіцера і татарочка, яка постійно приносила молоко до військової частини. Жінки завжди знайдуть про що поговорити, їм було цікаво вдвох. Гостя часто ділилась своїми сімейними проблемами: то діти хворіють, то паливо на зиму треба закупити, то - одяг дітворі, з якого вони виростають, то... Вдова близько до серця сприймала всі труднощі приятельки і частенько допомагала їй, чим могла. Втішала, підкреслюючи, що то найбільше щастя - мати сім'ю, яка так багато важить в житті жінки. Треба цінувати, коли є за кого переживати, турбуватися, підтримувати і радіти за близьких, а у відповідь - знати, що і ти комусь потрібна, що і тебе підтримають в скрутну хвилину. Це справжнє людське щастя. А проблеми з грошима - це не головне. Гроші заробити можна, було б для кого. Як приємно, коли їх є на кого тратити! Бо немає нічого страшнішого від самотності.
…Подруги пили чай і мовчали. Гостя знала сумну історію вдови - та виросла в дитбудинку. Навчаючись в медучилищі, познайомилась з чоловіком - випускником військового училища. Їхнє кохання було чистим, щасливим, а сімейне життя - напрочуд гармонійним. Але, як швидко все скінчилось, як мало випало на її сирітську долю того жіночого щастя... Наче пригадавши, на чому зупинилась, татарочка продовжила:
- Так не вистачає грошей, так не вистачає... Он старшенькому пальтечко замале, а меншим - черевички і костюмчики купити треба. Нову корівчину куплятимемо, а за що? На роботу в місто - не виберешся, немає на кого господарство залишити! А за що до Нового року гостинці купити?
Вдова, яка слухала її якось відсторонено, думаючи про своє, раптом звернулась до співрозмовниці:
- Знаєш, так хочеться на Новий рік якогось дива! Хоч в Новорічну ніч, хоч на один день... Слухай, - вона рвучко повернулась до співрозмовниці, взявши її за руку, - а, може, ти мені знайдеш доброго, порядного чоловіка?
Хай би пожив у мене хоч місяць, упродовж усіх цих зимових свят! Щоб не самій зустрічати свято, а вдвох! А там, як уже складеться. Я б тобі і заплатила за цю послугу. Та й його не образила б.
- А скільки? - вирвалось у жінки.
- Ну, не знаю, - задумалась вдова. - Та це не головне. Ну, карбованців 300 чи 500. Це не важливо. А за мить тихо прошепотіла:
- Вибач, мабуть, я щось дурне кажу...
Що думала дорогою додому жінка - не знає ніхто, але, переступивши поріг домівки, безапеляційно заявила:
- Сьогодні, чоловіче, топимо баньку, гарно попаришся, збриєш бороду й вуса (бо ці гарнізонні бородатих не люблять) і завтра підеш зі мною. Може, щось і вийде. Чого комусь давати заробити - нам і самим гроші потрібні. Он - діти босі - додала категорично і пішла на кухню.
Чоловік остовпів: не встиг ні заперечити, ні поговорити, та й з власного досвіду знав, якщо щось вже замислила його жіночка - її не перепреш, хай хоч грім гримить чи хата горить! Вийшов на вулицю, перекурив. Разом порались по господарству, парились в бані, а коли вийшли, запитав у розімлілої дружини:
- Що ж це ти задумала? Я ж тобі як-не-як - чоловік, а ти...
- Помовч хоч зараз й не тривож мою душу! - відрізала жінка. - Який з тебе толк? А так (як вдасться) - хоч копійку добру заробиш. На все вистачить!
Грюкнувши дверима, чоловік вийшов на вулицю...
Новорічні свята кожна з героїнь святкувала по-своєму. Вдова - разом з чоловіком, якого для неї «знайшла» винахідлива жінка. Інша ж - відтепер мала гарні гроші, за які купила все, що планувала. Місяць. На такий термін начебто знайшла вона вдові чоловіка.
Робочі дні тягнуться довго, а святкові промайнули, начебто їх і не було. Закінчилось і свято в житті подруг. Через місяць зібралась жінка іти до вдови по чоловіка, адже протягом місяця вона - від «гріха подалі» не ходила до неї, не носила молоко.
...Двері відчинив її чоловік. Вдови не було видно, лише з ванної кімнати чути, як хлюпотіла вода.
- Добре, що ти відчинив, - по-діловому звернулась до нього дружина. - Погуляв - і досить! Пора додому.
А сама прискіпливо роздивлялась посвіжіле щасливе обличчя чоловіка. Щось їй кольнуло всередині, бо бачила, що він ніби іншим став: чужим. Дивився на неї інакше - погляд був твердим, рішучим, голос - спокійним. І вона, щоб не дати йому сказати те, що вже почуло її серце, прошепотіла:
- Голубе, пішли додому. Ну, будь ласка, я ж тебе люблю.
Сказала - і сама здивувалась почутому. Так дивно в її устах прозвучали ці святі слова. Нещиро. Чоловіка ж це, видно, не здивувало...
- Любила б - не продала б! І взагалі, не треба комедії. Дітям допомагатиму, чим зможу. До тебе не повернусь. Сказав - і пішов вглиб квартири. Вона стояла, не в змозі збагнути власний жіночий програш, а до неї вже зверталась вдова: «Вдячна тобі!., він - диво! Ось, візьми ще гроші... І йди, говорити ніколи – хазяїн кличе!..»
«А я ніколи його так не називала», - бриніло в голові, поки стояла перед зачиненими дверима. Мовчки пішла додому, несучи порожній бідончик з-під мо л ока... То це ж вона приходила під приводом того, що принесла молоко. Зупинилась. Пішла назад - треба ж щось робити! Це ж її чоловік! У них є діти! Вона буде кричати, волосся повириває, як треба. Що це він сказав? «Якби любила - не продала б!». Сплюнула спересердя, мовляв, подуріли з тією любов'ю!.. І пішла додому: корів пора доїти.
Подружжя, яке в такий дивний спосіб знайшло одне одного під Новий рік, виїхало. «Винахідливій» дружині регулярно надходили поштові перекази. Хто чого хотів, того й добився.
Бо жіноча логіка, як і поведінка, часом таки справді незбагненна!

Галина ГУМЕНЮК.

Коментарі:

Інформація з інших ресурсів

Популярні новини

Новини Хмельниччини
Останні оголошення
  Так  Ні, дякую