Як кум до куми залицявся…

 Прокіп вдихнув на повні груди напоєне солодкими пахощами повітря й стьобнув батогом лінькуватого коня. Віз плавно покотився звивистим шляхом у бік села.
А думки ніяк не давали спокою. В грудях млосно постукувало серце. І чого ж це йому так припекло скуштувати гріховного плоду? У всьому винні жагучі очі куми! Все жартувала, зачіпала, бісиків очима пускала, а іноді, ніби ненароком, то грудьми прихилиться до руки, то на ногу наступить. Якось не стримався і спитав прямо, чи, бува, не заграє кума. А вона звабливо підморгнула й шепнула тихо, щоб не минав їхньої оселі, коли Григорія вдома не буде. Добре, що хоч тих сороміцьких натяків їхні благовірні не чули, бо носила б Марічка синці під очима, а Прокіп спробував би міцність макогона на голові.
Минуло відтоді трохи часу, а все не міг заспокоїтись. Вже навіть почала кума снитись. От одного разу, як трохи погиркались зі своєю Наталкою, запріг коня і поїхав до кумів у гості.
І от, нарешті, Лісове. Стримуючи шалене калатання серця, швидко минав ошатні сільські будинки, аж доки не спинився біля будинку кумів. Яскраво палахкотіло квітами подвір'я, туди-сюди снували зозулясті кури, спинався на лапи сердитий Лиско, захлинаючись гавкотом. Із оселі вискочила розвихрена Марічка.
- Доброго дня, кумо! А Гришка вдома? - поцікавився для годиться, не подаючи виду про ціль свого приїзду.
- По осоку до лісу поїхав. Заходьте до хати, куме. Саме пироги з печі дістала, щоб вистигли. Вишнівки молоденької спробуєте. Огірочків малосольних з баночки дістану. Не соромтесь.
Увійшли до оселі. Кума звабливо вихитувала стегнами, наставляючи на стіл.
- А чого це ви, куме, так убрались, наче на свято? - лукаво вигнула брови і провела рукою по вишитій сорочці.
Прокіп міцно вхопив її за руку, рвучко прихилив до грудей і припав до повних вуст жагучим цілунком. З тихим стогоном обвила його тонкими руками й пружно вигнулась у нестримнім бажанні пестощів. Раптом хтось грюкнув ворогами. Перелякані любасики, наче ошпарені, відскочили у різні боки. Марічка затулила розхристану пазуху й вийшла з хати. За мить повернулась.
- От вже всюдисуща баба! Прибігла стара Мирониха цукру позичити. Я ж знаю, що хоче розвідати, хто ж це до мене приїхав, доки чоловіка вдома немає. От капосна баба! Збирайтеся, куме, поїдемо краще подалі від людських очей, а то потім Гриша обом ребра попереламує.
Кума понесла сусідці цукор, а Прокіп став збирати наїдки і напої у кошик. Поїхали в дубовий бір. де вкрай рідко хтось буває. Марічка заховалась на возі під рядном і всю дорогу бурчала, щоб легше їхав та минав вибоїни:
- Вже всі боки болять! Хоч би соломки підстелили, щоб у ребра не тисло.
Чоловік лише тихо підсміювався і підганяв коня. Нарешті приїхали до заповітних дубів. Розклали смаколики на скатертину під старим крислатим велетнем і вмостились на траві. Після кількох чарок солодкої вишнівки кума заклично потягнулась усім тілом. Високі груди напнули тонку сорочку, по плечах розметалось довге хвилясте волосся, загорілись очі хтивим вогнем - кума аж дихала гріховними любощами. Прокіп занурив руку у густе волосся, і обоє впали на м’який килим духмяної трави...
Із солодкого полону пристрасті неочікувано вихопило торохтіння воза. Знову завадили, колька б їм у боці! Прокіп сердито підхопився і став швидко збиратися. Марічка гарячково скручувала у вузол волосся і обтрушувала одяг від трави.
- Не судилось нам, кумонько, спробувати того гріха. Може, сам Господь застерігає, аби шанувались і не робили дурниць? - спинив погляд на її розпашілому обличчі.
Мовчки кивнула, і вирішили тихцем їхати додому й навіть не згадувати про те, що було. Кума знову умостилась під рядном, і Прокіп цмокнув на коня. Тільки-но виїхали на дорогу, як ніс до носа зустрілись із Григорієм.
- О! Куме! Доброго здоров'я. Звідки ви так їдете? - приязно заусміхався останній.
- Та... того... як його?.. До Михайла в кузню їздив. Треба було борони підрихтувати, а ще моя Наталка поїдом їла, що нову коцюбу треба, рогачів кілька - і менших, і більших.
- А рядном навіщо залізо накривати?
- Та подумав, щоб зайві очі не бачили.
їдуть мовчки. Прокіп погляд ховає. У голові аж палає від думки, що кум викриє усе неподобство. Доїхали до багенця, і Григорій просить:
- Куме, тут у мене копичка осоки, то допоможіть забрати, бо на мій віз уже не вкладеш.
Дійсно, що не було куди класти на й без того вщерть ув'язану фуру. Тож Прокопові нічого більше не лишалось, як підсобити кумові та подумки лаяти себе за нерозважливість. І треба ж було йому ото на старості літ у гречку скакати! Якби ж хоч вдало скочив! А то і нічого не вкипіло, і ще й сорому не оберешся, як викриється все. Укладає осоку, сопе сердито, упіввуха слухає, що кум каже, аби був обережним, бо це болото славиться величезною кількістю вужів.
- Дивіться, щоб не привезли мені додому кількох.
- Умгу...
Уклав копички на воза, підіпхнув збоку вила, щоб кума могла дихати, та й рушили до села, їдуть, розмовляють. Чує Прокіп, як Марічка совається під осокою. Затягнув пісню, щоб не чутно було того шарудіння. Григорій став підспівувати. Гарно, басовито співають, не наслухаєшся. Марічка люто кусає губи: «Щоб я ще хоч раз на чужого чоловіка подивилась! Та щоб мені пусто було! Добре, хоч далі поцілунків діло не зайшло. Чого тільки закортіло до гріха? Якби ж ще кум був надзвичайний! Нічого особливого не має, а голову закрутила бісівська плоть. Хоч би все минулося добре! Господи милосердний! Поможи, не лишай у біді! Піду в неділю до церкви, висповідаюсь, у гріхах покаюсь...» Ті покаянні думки обірвало якесь легке шарудіння. Відчула, як у пазуху лізе щось холодне й слизьке. Вхопила рукою, намагаючись відкинути від себе, а воно крутнулось і поповзло аж до пупа... Раптовий здогад обпік невимовним страхом: гадюка! Як підскочить Марічка, як заверещить! Полетіла донизу осока. Вихопилась із воза, рядном прикриваючись, та й помчала в бік села. На ходу витрусила з-під сорочки вужа й бігла вперед, не спиняючись. Услід жінці линув нестримний регіт Григорія.
- Куме, ваша коцюба тікає! - аж заходився від сміху, навіть не здогадуючись, хто був під рядном. - Оце кум! Оце гульвіса! Каже, був у кузні... Що ж ви там кували? Чи не молодицю? Гарна вийшла. Тільки полохлива. Такого маленького вужа злякалась. Та не переживайте так, куме! Я нічого не скажу вашій Наталці. Чи ж сам ніколи в гречку не скакав?! Якби моя Марічка хоч трохи знала усієї правди, то побила б макогона на голові. Вона ж у мене чиста, праведна. Така ніколи наріть не гляне на іншого...
У Прокопа відлягло від серця. Хвала Всевишньому, що все так закінчилось. Уклали осоку, пересміюючись, та й поїхали до Григорія. Там їх вже зустрічала привітно усміхнена Марічка. Ні тіні сліду не лишилось від щойно пережитого. А на столі вже височіла пузата пляшка, й манили пахощами наїдки.
- Оце в мене жінка! Золото. Чоловік на поріг, а стіл вже вгинається від вареного-печеного. Григорій смачно чоломкнув дружину у вуста і вмостився до столу, припрошуючи кума. Довго, до самісінького вечора, просиділи куми за частуванням. Опісля Прокіп, перецілувавши разів зо сто кумів, рушив додому.
Коло воріт стояла зажурена Наталка. Добре підпитий Прокіп з кректанням зліз із воза, простягнув благовірній великий букет ромашок із першими краплинами вечірньої роси й тихо прошепотів:
- Ти у мене - найкраща!
Ошелешена Наталка радісно засміялась:
- Іди до хати. Я коня заведу до стайні. Це ж треба було так упитися, що аж квітів нарвав. Востаннє таке було років зо двадцять тому.
- Від сьогодні щодня даруватиму. Хіба ж ти не заслужила?! Таких жінок на руках треба носити. Зачудовано хитаючи головою, Наталка повела коня до стайні, а Прокіп захмеліло похитувався і
спостерігав, як на небо поволі викочується місяць. Тихий спокій вечора навівав спогади з далекої юності, коли вони з Наталкою щовечора простоювали під старими вербами і раз по раз цілувались та озирались, чи не вийде батько дівчини з хати. Усміхнувся тим спогадам, подумав про Марічку, похитав головою, дивуючись, як міг іншу обіймати, та й рушив до хати.
Як би не минув той злощасний день, але з того часу у родинах кумів запанувала злагода. Не даремно ж кажуть, що все пізнається у порівнянні.

Ірина ЯСІНСЬКА.