Невістка - чужа кістка

 Знала на що іде, хоча мама її благала не їхати, бо там не буде до кого навіть прихилити голови в скрутний час. Та вона покохала Григорія усім серцем, усією душею, і коли він запропонував поїхати з ним, не роздумувала, їхала за своїм щастям. Сонячною, навіть спекотною погодою зустрів її Кримський півострів.
Хвилі Чорного моря лагідно погойдувалися під гарячим сонцем, зелено-блакитним килимом. Вона довго не могла звикнути до міського життя, беззупинного шуму міста. Григорій працював у міліції. Цілими днями пропадав на роботі, з Галинкою, як він її називав, зустрічалися лише ввечері. Жили разом із мамою Григорія. Ганна Федорівна була високого зросту, огрядна, смуглява. Карі очі завжди віяли холодним блиском, волосся чорне-чорне, не скажеш, що їй 55 років. Вона з першого знайомства незлюбила невістки.
Рудоволоса, з ластовинням на обличчі, худорлява. І що він у ній знайшов? –не раз думала про це свекруха. От лише сині, наче волошки, очі, от і вся її краса. Вона не раз казала сину, що він міг знайти собі достойну пару. При будь-якій нагоді вона йому це говорила, навіть при самій Галині. Робила це, ніби не помічала її. Галина, знаючи з розмов сусідок, що краще змовчати, не зачіпати свекруху, ніж вступати з нею в суперечку, мовчала. Хоча так допікали їй несправедливі слова свекрухи. Та терпіла.
Ганна Федорівна сама родом з Білорусі, приїхала з чоловіком у Крим по партійній роботі. Чоловік був хорошим керівником, його поважали, до його порад прислухалися. З будь-ким міг знайти спільну мову, і для своїх дітей він був прикладом. Ганна, цілковита протилежність: сувора, навіть байдужа. Вона не переймалася чиїмись проблемами, думала лише про свою вигоду, ніколи не знала, що таке співчуття до інших. Як казали про неї, вона не має серця. Позаочі називали «залізною леді". Та й у житті своїх дітей участі не брала, не раз наголошувала, що діти не повинні знати ласки, бо з них виростуть нюні, а вона хоче, щоб її сини не були схожі на свого безхарактерного татка. Батько Григорія помер, коли той закінчував школу, а старший брат служив в армії. Петро залишився у Ташкенті служити за контрактом, а Григорій після закінчення школи вступив до інституту. Закінчив з відзнакою, отримав гарну роботу, і хоч як не намагалася Ганна зробити з нього собі подібного, він не лише обличчям, а й характером був схожим на свого покійного батька. Коли проходив практику під Києвом, познайомився з Галинкою. Вона працювала поваром в офіцерській їдальні. Кирпате дівчисько з першого ж погляду запало йому в самісіньке серце. Її сині волошкові очі ніби заворожили молодого офіцера. Потім були зустрічі, квіти, кіно, перші поцілунки. І коли він запропонував їй їхати з ним, вона не вагалася...
З роботи Галина поверталася завжди неохоче, бо Григорій приходив трохи пізніше за неї, а свекруха, маючи нагоду допекти невістці, поки немає сина, цим користувалася. Син почав все частіше приструнювати матір, не раз просив припинити обливати брудом його Галинку, бо інакше вони знімуть квартиру, і вона залишиться сама, адже Петро із сім'єю дуже рідко навідують її. Галина, в свою чергу, ніколи не розповідала Гриші про образи, вона смиренно все терпіла. А та в свою чергу старалася хоч слівцем вколоти, зачепити невістку, при сусідках не раз казала, що вона її сину не пара. Сусідка Тамара завжди захищала дівчину.
- І чого ти, Ганно, вчепилася до невістки? Все встигає поробити, і на роботу бігає, завжди затишно, прибрано в квартирі, а які страви готує, пальчики оближеш. І про тебе ніколи поганого слова не скаже, завжди ввічлива, скромна. Таких ще пошукати треба. Ти вже свої "есесівські" штучки облиш, дай дітям спокійно жити. Бо покинуть, підуть від тебе. От побачиш, ще пожалкуєш. Залишишся у чотирьох стінах одна-однісінька.
- Та що ви мені не говоріть, а невістка - чужа кістка. І для сина я хочу кращої долі, ніж ця.
- А що, Ганно, інша невістка не буде чужа кістка? Га? Всі однаково чужі, та любити і поважати потрібно як свою, рідну дитину. У тебе доньки немає, а доглядати, хто тебе буде, коли занедужаєш? Ти і зараз частенько хворієш, то Галина не відмовляє, доглядає. Дякуй Богу за таку дитину.
За два роки невістка поперек свекрусі і слова поганого не сказала. Навіть своїм батькам нічого не розповідала, не хотіла їх тривожити своїми проблемами. Вона жила коханням і надією, що все наладиться, і свекруха змінить гнів на милість. Та зрозуміє, що її сину добре з Галинкою... На день народження до Ганни Федорівни приїхали Галинині батьки та Петро із сім'єю з Ташкента. Перед Галининими батьками Ганна лише хвалила невістку, не сказала жодного поганого слова, можливо, хотіла показати, яка вона добра свекруха. Після свого дня народження Ганна Федорівна стала менше зачіпати невістку. Можливо, зрозуміла що діти щасливі разом, і дійсно кохають одне одного, а їй не потрібно заважати їхньому щастю.
Взимку народився у Григорія і Галини синочок Юрко. Лише тепер Ганна Федорівна ніби трохи розм'якла, стала краще ставитися до невістки. Та й сама вона розуміла, що завдяки Галині, котра ніколи не розповідала, не жалілася чоловіку на неї, у них збереглася сім'я, яку так хотіла зруйнувати вона.
Минуло багато років. У Юрка своя сім'я, уже двійко дітей. Хвору, стареньку бабусю Ганну доглядає та, яку вона колись так не злюбила. От тобі невістка - чужа кістка.

Людмила КОРНІЙЧУК, Рівненська область.