Прощання зі школою, або Як хмельницькі випускники хвилювалися, раділи та сумували за шкільними роками

 Одинадцятикласники не шкодували оплесків, вітаючи один одного із таким водночас щасливим та сумним днем, адже далі — широка дорога у самостійне життя, до якого їх готували одинадцять років і, яке кожен із випускників обере для себе самостійно. А що саме відчували в останні шкільні миті вже вчорашні школярі, поцікавився “Проскурівський телеграф”:

Наталя Мирослип, випускниця СЗОШ № 19:

“Прощатися зі школою, насправді, дуже важко. Ми вчилися пліч-о-опліч одинадцять років, ділили труднощі і радощі, були однією великою родиною, а тепер потрібно сказати “до побачення”. Цю хвилюючу мить, коли ти стоїш на своїй останній шкільній лінійці, я не забуду ніколи. Звісно, дуже приємно, що за свої старання отримала багато грамот та дипломів, дуже вдячна, що мене відзначили та привітали. Хотілося би, щоб це допомогло мені у подальшому, адже буду вступати до Львівського університету на філологічний факультет”.

Марія Пенкаль, випускниця гімназії № 1:

“Випускатися зі школи дуже, дуже шкода. Усі ці сльози, емоції, добрі слова, які говорять тобі під час останнього дзвоника, коли ти дивишся на своїх учителів і розумієш, що більше не сядеш за парту, і вони не проведуть урок. Можна сказати з іншого боку і “ура”, нарешті школа більше не буде набридати, не буде контрольних, балів, дитячих проблем. Проте разом із тим розумієш, що в школі тебе усі знали, ті самі вчителі завищували бали, ніхто до тебе не прискіпувався, а зараз в університеті почнеться усе з чистого листа, а там точно з тобою ніхто гратися не буде. У подальшому планую їхати до Іспанії, щоб вчитися готельно-ресторанній справі, але подам документи й у Францію та Польщу. Залишатися в Україні не хочу, тут не бачу перспектив”.

Іван Троян, випускник СЗОШ № 19:

“Зізнаюсь вам чесно, я відчув неабияке хвилювання, коли усвідомив, що прощання зі школою таки відбулося. Одразу охопила паніка і куди далі, що робити? Вже не буде вчителів, для яких ти був наче рідний, тепер на нас чекає дорога у доросле життя, перша сходинка до якого — це університет. Хотілося б, звичайно, поїхати закордон, але поки що мама не пускає, а тому планую стати студентом Національного університету “Львівська політехніка”.

Руслана Троєцька та Владислав Заклецький, випускники СЗОШ № 14:

“А ми не будемо розлучатися, адже обрали навчання у Хмельницькому. Я планую піти на програмування, а Руслана — на філологію. Хоча в неї і були плани щодо вступу у Краківський університет, але, щоб залишатися разом ми їх трохи підкорегувли (сміється хлопець-авт.). Нам дуже сумно покидати школу. Думаємо з однокласниками будемо зустрічатись, адже деякі навчатимуться з нами в одному вузі”.

Марія Антіч, випускниця гімназії № 1:

“Я точно буду сумувати за шкільною компанією, за галасом на перервах, адже ми провели стільки років разом! Тепер кожен йтиме своєю дорогою і не ясно, як воно все складеться, кого куди занесе життя. Хтось поїде закордон, я ж залишаюся в Україні, хочу спробувати сили у юриспруденції, стану студенткою Харківської юридичної академії. З іншого боку —все ще попереду — іспити, незалежне оцінювання, випускний, тому ми ще зможемо побути разом, щоб з осені попрощатися до щорічних зустрічей випускників”.