«Православний равин» з Сатанова отримав першу в Україні єврейську нагороду

 Його учасники – представники двадцяти конфесій – стали свідками нагородження перших лауреатів почесної нагороди «Кришталевий Ной», яка присуджується «За толерантність і зусилля з підтримання злагоди в суспільстві». Відзнаку вручали всього у трьох номінаціях: за громадянську та журналістську толерантність і за суспільну діяльність. Нагороду в номінації «За громадянську толерантність» присудили Борису Андрійовичу за те, що протягом майже десяти років займає збереженням і відновленням зруйнованої синагоги, незважаючи на те, що він не єврей, а православний.
«Там стільки було люду, що я поки дійшов до сцени – забув все, що мав сказати, – зізнається Борис Слободянюк. – Підготував собі коротку промову, але сказав лише кілька слів. Зі сцени подякував селищному голові, усім, хто допомагає і підтримує мене».

Звідти ж, зі столиці, чоловік звернувся й до своїх земляків, які тут, у Сатанові, не завжди його чують. Він попросив не лише не псувати архітектурну пам’ятку, але й сприяти її збереженню, бо щиро вірить, що відновлюючи синагогу, вони відновлюють й саме містечко.
Сам собі пообіцяв
Сатанівська синагога, яка з IX століття зберігає в собі сліди різних епох історії єврейської общини, останні роки була занедбана і кинута напризволяще. За словами Бориса Слободянюка, який майже усе своє життя прожив поряд із синагогою, ще з часів Другої світової війни, коли у Сатанові масово розстрілялювали євреїв, храмом не те що ніхто не займався, але ніби й навмисно нищили його.
«Мене завжди боліло серце від того, що з такої величної споруди зробили смітник, туалет і місце для пиятик, – каже пан Борис. – Колись собі дав обіцянку: як вийду на пенсію – буду займатися синагогою. Бо працював водієм на автобусі і не міг фізично приділяти часу корисній справі».
З 2007 року, коли здобув статус «пенсіонера», він потроху почав згортати і вивозити із храму накидане за багато років сміття. Спочатку прибирав власними силами, згодом, за невеликі гроші зі своєї мізерної пенсії, він наймав односельчан, які допомогали там, де сам впоратися не міг.

«Спочатку мене ніхто не розумів і не підтримував, але я рук не опускав, бо знав, що добру справу роблю, – зізнається Борис Андрійович. – Сусіди насміхалися й продовжували викидати сміття по-під стіни синагоги, сатанівчани і всі, хто приїздив щонеділі на базар, продовжували ходити до синагоги в туалет, а євреї, які час від часу приїздили на екскурсії, й взагалі обурювалися, мовляв, щото за чудасія: православний самовільно порається у їхній святині та ще й закрив до неї вхід!». Але пан Борис дотримувався даної собі обіцянки і камінчик за камінчиком, тачку за тачкою, машина за машиною, вивозив сміття, розчищав територію і відновлював єврейський храм.
«Бог один, і Він є у кожному храмі, тому не можна одні розбудовувати, а інші занедбувати, – каже чоловік. – Іноді, коли мені важко, я приходжу до синагоги, стаю на визначене місце, де нібито збирається хороша енергетика, і просто молюся, або стою мовчки і відчуваю неймовірне полегшення на душі. Це означає, що храм «живий» і далі виконує свою божественну функцію, навіть якщо там не проходять служби і не читають Тору».
Історія – це не просто тексти
Прізвисько «православний равин» причепилося до Бориса Андрійовича з легкої руки начальника відділу культури, туризму і пам’яток Городоцької райдержадміністрації Олега Федорова, який скрізь, де лише міг, розповідав про те, що стародавня синагога руйнується, а Городоччина втрачає унікальну пам’ятку культури.
«Ми стукали де тільки могли, щоб привернути увагу до руйнації синагоги, – зізнається Олег Миколайович. – Якщо втратили б таку величну споруду, відновити її вже не вдалося б ніколи. Адже стіни синагоги вимуровані з вапняку і товщина їх сягає аж півтора метра. Частково ще збереглись прибудови, де знаходилися бібліотека, школа для хлопчиків, молитовна зала для жінок».
За словами Олега Федорова, коли в Санкт-Петербурзі (Росія) проходила фотовиставка «Великі синагоги (Третє зруйнування Храму)», то саме фотографія арон-кодешу (місце, в якому зберігаються головні святині: сувій Тори, – авт.) сатанівської синагоги стала її символом.

Долею історичної пам’ятки перейнялася Хмельницька обласна єврейська громада, і її кінцева мета – повернути будівлі синагоги її історичний вигляд. Нині у єврейському храмі реставраційні роботи проводить ПАТ спеціальне науково-реставраційне проектно-будівельно-виробниче акціонерне товариство «Кам`янець-Подільськ-реставрація».
За словами працівників, стіни та стеля синагоги у дуже занедбаному стані. В 60-х роках тут був зерновий склад, і через різкий перепад температур зі стін облетіла вся штукатурка. На стінах збереглися лише кілька фрагментів оригінального візерунку. Дах, який відновили лише цього року, сильно протікав і коли йшли дощі, то всередині, зі стелі та стінах текла вода. Вона, як відомо, руйнує навіть міцне і стародавнє каміння. Зараз бригада будівельників укріплює стелю зсередини. Основні реставраційні роботи планують закінчити в 2016 році.
«Раніше – ніяк, – зізнається співробітник товариства Оксана Мельник. – Надто складні деталі містить в собі синагога: склепіння зі стрільчатими розпалубками, фігурні карнизи, портал вхідних дверей, вишукана форма інших деталей. Все хочеться зробити таким, яким воно було від початку існування синагоги».
За словами Бориса Слободянюка, все, як було в перші роки існування синагоги, відновити не вдасться, бо частину підземних ходів втрачено, замуровано. До того ж, існує версія, що під цією синагогою є ще одна, точнісінько така ж, але перевірити достовірність цих слів неможливо. Будинок, в якому він зараз живе, належав колись євреям, а потім, коли їх, кого виселили, а кого і розстріляли, він став нічий. Борис Андрійович отримав цей будинок від автопідприємства, в якому працював.
«Я довго випитував у євреїв, які приїжджають, що означають написи та знаки, які ще збереглися на стінах, і лише нещодавно один із них мені сказав, що на тому місці, де вони постійно моляться, колись читали Тору (В іудаїзмі «Тора» – назва першої частини Біблії – П'ятикнижжя Мойсея, а також пергаментний сувій з цим текстом, що зберігається в синагозі – авт.). А надпис на табличці, яку кілька років тому встановили люди, що приїздили з Ізраїлю, свідчить про двох трагічно загиблих. Ймовірно, загинули вони саме у синагозі. Зверху ж, над арон-кодешем, викарбувані десять заповідей».
Борис Андрійович переконаний, якщо люди виконували б ті десять заповідей, то й життя було б набагато кращим, чистішим і веселішим, адже це основні закони Божі для усіх народів і віросповідань. Зараз же чоловік радіє з того, що його праця виявилася не марною і за відродження синагоги взялися підприємці, депутати і головне – єврейська громада. Це означає, що у Сатанові відроджується духовність, культура та історія, яка нарешті стала не просто текстом і фактами, а життям і пам'яттю про предків.