Спів соловейка

 А справді де ти? Можливо, десь далеко за неосяжним океаном, але точно не на своїй рідній землі, де грає на тонких струнах Карпатський водоспад, де співають луги, де річка Дніпро гуляє по всій Україні. Там, де вставши рано-вранці можна почути легкий, немов літній вітерець, голос соловейка… Але щоб почути його, потрібно добре прислухатися, тому що цей спів лунає лиш у тих місцях, де цвіте калина.
Ця історія не про диво-птаху у мальовничих лісах, а лише про дівчинку, яка у свої малі літа побувала далеко від свого рідного краю. Вона загубилася і знайшла свою дорогу тільки далеко за океаном.

Все почалося, коли її батьки потребували звичайних речей, без яких у сучасному світі ніяк – грошей. Багато слів не потрібно, для того щоб пояснити ситуацію: борги, не одна дитина у сім’ї, аж шестеро, кредити, які потрібно сплачувати, грошей, яких, на жаль не було.
Отже, великій сім’ї довелося забути про свій рідний край та шукати притулку в іншому. І знайшли вони цей притулок на іншій землі, де відкривається інший краєвид на світ, куди не долетить спів українського солов’я — у Північній Америці, США, штаті Каліфорнія.
Маленькій дівчинці, на ім’я Соня було на той час лише чотири роки. Їй довелося звикати до інших умов життя, до інших пригод, до інших друзів. Найбільше вона боялася бути самотньою, не знайти собі захоплень, не знайти місця на просторах Каліфорнії.
Час летів швидко, і маленька дівчинка Соня перетворилася на юну дівчину Софі, яка нічим не відрізнялася від інших американських підлітків. Від спогадів про рідний край майже нічого не залишилося, хіба що смак добрих, щойно спечених бабусиних пряників не зник.
Батьки вічно працювали і приходили додому пізно вночі, тільки неділя залишалася вільно. Але в їхній сім’ї існувало правило: в цей день у домі має бути тихо, як ніколи. Оскільки напрацьованим людям вкрай потрібен відпочинок.
Але чомусь батькам цієї неділі захотілося зробити пікнік та розпочати відверту розмову у каліфорнійському лісі.
Соні безмежно там подобалося, незважаючи на те, що їй доводилося рідко бувати в лісі, який зацікавлював її одним лише виглядом: стовбури дерев порослі мохом, густа зелена трава, що лоскоче ноги, якщо пройтися босоніж. Це таке прекрасне відчуття! Соня була дивною дівчиною, яку чомусь з дитинства тягнуло до води, пустелі, гір, до всього живого, неймовірного.
Прибувши на місце, дівчина роззулася і побігла по траві далеко вперед, куди тільки очі бачать. Батьки просили далеко не відходити, і щоб вона поверталася швидше, але, здається, ці слова у Соні пролетіли крізь вуха.
Задихаючись від бігу, нарешті вона зупинилася і озирнулась: її тут ніхто не побачить, не почує, не заговорить.
– Нарешті сама з собою! Ні, не сама, я ще із деревами, і листям… - викрикнула дівчина, закрутившись кругом себе.
Високі дерева закривали блакитне небо, але якийсь промінчик сонця пробився і засвітив прямо Соні в чисте обличчя, у карі очі.
«Як тут гарно» — думала дівчина.
Вона лягла на зелену траву і просто дивилася високо у закрите листям дерев небо. Якась птаха заспівала дуже знайомим голосом.
Дівчина глибоко вдихнула, а потім широко розплющила очі – це спів соловейка. Вона не пам’ятала, звідки чула цей приємний, тонкий, неначе струна скрипки, голосок. Такий близький їй, такий рідний.

Наталя ТОВКАЙЛО, 13 років.
м. Кам’янець-Подільський