Гаряча тема:
- Війна
Люди не можуть бути настільки щасливі…
Кажуть, що діти бувають схожі на першу любов. Це правда, бо коли дивлюся на свого, уже дорослого сина, щоразу згадую своє перше кохання. Таке далеке, таке коротке…
Це будо давним-давно, років сорок тому. В наш десятий клас прийшов новенький хлопець - невисокий, русявий, сором’язливий. Можливо, тому , що ходив із паличкою. Як ми згодом дізналися, у дитинстві він упав і сильно вдарився об корінь старого дуба. Йому ще пощастило, що він зовсім не став калікою, оскільки травма була дуже серйозною. Врятувало лише те, що його батько працював великим начальником, і хлопця лікували аж в Одесі.
Звали новенького Василь. Тривалий час я не звертала на нього уваги, але якось дівчата, жартуючи, сказали: «Поглянь, як він на тебе дивиться».
І справді, тихцем зиркаючи на Василя, помітила, що він і справді дивиться у мій бік частіше, ніж мав би на звичайну однокласницю.
І от якось, на початку весни, один із наших приятелів запросив мене на день народження. Ми довго сиділи, співали під гітару, а коли настав час йти додому, він зголосився провести мене.
Відтоді ми почали зустрічатися. Робили разом уроки, ходили гуляти в старий панський сад, в якому розташовувалася наша школа. Я настільки закохалася в нього, що навіть забула про його кульгавість.
В той же час мене часто навідували думки, що так не буває, що не можуть люди бути настільки щасливими!
… І от настала зима. Підійшов Новий рік. Я так готувалася до цього свята! Мама пошила мені красиву сукню, ми збиралися провести вечір у Будинку культури, а потім разом із друзями святкувати у нас вдома.
29 грудня Василь у школу не прийшов. Перший урок минув, другий… на третій зайшла директорка і сказала, що у нас сталася біда. Що вчора ввечері близько половини шостого учня нашого класу у Хмельницькому на смерть збила машина. То був Василь. Грудень, ожеледиця, важка вантажівка не встигла загальмувати. А він зі своєю ногою не встиг відбігти ...
Ховали Василя наступного дня. Його мама сказала, що до Хмельницького він поїхав, щоб купити мені подарунок на Новий рік... І простягнула руку, в якій лежала каблучка.
З того часу минуло більше сорока років, але я все ще ходжу на його могилу. І дякую долі за те, що вона подарувала мені таке щастя. Нехай і коротке.
Галина НАГОРНА, Теофіпольський район.
Тільки зареєстровані користувачі мають змогу залишати коментарі!
Будь ласка, зареєструйтеcя або виконайте вхід під своїм акаунтом!
Переваги зареєстрованих користувачів
Зареєстровані користувачі користуються перевагами: