П’ятдесятий “Перший дзвоник” у ліцеї №17

 Але, крім “першачків воно стало символічним для Хмельницького ліцею ?17, який напередодні Дня знань відсвяткував свій золотий, п'ятдесятирічний ювілей. Ліцей протягом багатьох років вважається одним з найкращих навчальних закладів у місті. Ось уже півстоліття ця школа випускає у світ професіоналів своєї справи, які присвятили своє життя педагогіці, медицині, економіці, науці та досягли чималих результатів у цих галузях. Навіть цьогоріч, у ліцею були найкращі показники зовнішнього незалежного оцінювання серед навчальних закладів Хмельницької області. Ліцеїсти щороку привозять перемоги з обласних та всеукраїнських конкурсів та олімпіад, а випускники й досі прославляють школу у рідному місті та за його межами.

Елітна школа з “учнями-хуліганами”

Привітати школу зібралося чимало випускників, які приїхали із різних куточків України, аби побачити вчителів, однокласників і подякувати їм за роки навчання.
“Антуан де Сент Екзюпері колись сказав, що найбільша розкіш — це розкіш людського спілкування, - розповідає перший випускник школи ?17 ім. М. Островського Геннадій Соколов. Школа подарувала нам саме цю розкіш. У 1964 році я покинув її стіни, а тепер, напередодні 50-річчя, мені на адресу прийшло чимало листів від моїх друзів із Канади та Одеси, Ізраїлю та Франції, Вінниці та США, усі — із запрошенням зустрітися. І це не просто порожні слова, це не простий зв'язок. От, наприклад, цього року сімнадцятий ліцей закінчив мій онук, випускник, Геннадій Соколов. От тобі і зв'язок поколінь!”
Із трепетом у серці випускники прийняли й привітання улюбленого директора школи, і відомого для усього Хмельницького фізика Юхима Шмідта, який надіслав його з Детройта, США.
“У нас завжди була найкраща, елітна школа, - каже Світлана Бобровнікова, яка вже звикла до посади екс-директора, - Проте не знаю, хто може похвалитися і тим, що забирав своїх учнів з міліції. У нас була домовленість: у разі чого дзвонити мені. Уявіть ситуацію: друга година ночі, у квартирі лунає дзвінок “Алло, це квартира Бобровнікових? Прийдіть, заберіть вашого хулігана, він відмовляється давати телефон батьків, а хоче бачити тільки вас".

Ми "випили" багато крові з викладачів

Школа завжди славилася своєю спеціалізацією. Можливо, тому, багато з її випускників стали хорошими лікарями. Серед них головний лікар Хмельницького обласного кардіологічного диспансеру Ігор Салабай, Оксана Піддбубна, головний лікар Хмельницької інфекційної лікарні, Валентина Садома, голова Хмельницької обласної організації профспілки працівників охорони здоров'я України, а також Андрій Машкарук, начальник відділу операційно-касового обслуговування Хмельницького відділення центральної філії “КредоБанку”, Сіма Поляк, вчитель фізики Хмельницького ліцею ?17, Марк Тарабан, професор Новосибірського державного університету, Дмитро Городецький, керівник адміністрації міського округу аеропорту Домодедово, Марина Пилипак, директор Хмельницького Палацу творчості дітей та юнацтва, Людмила Незборецька, директор Хмельницької дитячої школи мистецтв.
Деякі випускники, поділилися своїми спогадами з “Проскурівським телеграфом

Сіма Поляк, вчитель фізики Хмельницького ліцею №17:

“Я, напевно, ходити почала у кабінеті фізики, адже батьки,у прямому сенсі, жили у школі. Була дуже пристойною дитиною, адже, мій батько голова ради школи, її гроза, вчитель фізики. Кожний урок тихенько стояла у куточку і знала усіх павуків поіменно, навіть не встигала повернути голову, як опинялася “у потрібному місці і потрібний час Хоча це і не заважало знімати мене з усіх шкільних яблунь та горищ. У захваті ми були і від екскурсійних поїздок. Одним із найяскравіших був виїзд до Ялти, коли ми повідомили Людмилу Гаєцьку, першу красуню школи, що знайшли змію. Вона на той час мала шикарні довгі коси зав'язані у “дульку”. Хлопці зачаїлися на дереві і тихенько паличкою потягнули за них. Волосся поповзло, мов змія у неї на голові. З того часу вона носила тільки коротку зачіску

Андрій Машкарук, начальник відділу операційно-касового обслуговування Хмельницького відділення центральної філії “КредоБанку”:

“Я закінчував школу у 1984 році, тоді в нас був дуже потужний фізико-математичний клас. Мені подобалось навчання, біг у школу з ентузіазмом, і хоча ми трошки “пили кров з викладачів загалом їм дуже вдячний. Знаєте, є такий гарний анекдот: “Є що згадати, а от немає, що розповісти - Моє шкільне саме такий випадок. Пригадується багато моментів, але на широкий загал їх не хочеться виносити, тому що це частинка нашої душі. Зараз намагаємося частіше зустрічатися з однокласниками, але більшість поїхало з Хмельницького, адже у кожного своє життя

Валентина Садома, голова Хмельницької обласної організації профспілки працівників охорони здоров'я України:

“Я була відмінницею і такою позитивною, що й страшно згадати. Школу не любила. Хоча, справді, є багато моментів, які згадуються із посмішкою. От, наприклад, поїздки в колгосп на польові роботи. Було й таке, що до того бешкетували, що розвалили сінокоси, весь клас повели до директора, усі писали пояснювальні записки. Мали тоді, що слухати. Дружила я тоді з “пропащими” трієчниками, які були одними з найкращих моїх друзів

Ігор Салабай, головний лікар Хмельницького обласного кардіологічного диспансеру:

“Навчання у сімнадцятій школі відбувалося майже як у всіх школах на той час, але були ноу-хау, які дещо вирізняли її поміж інших. Як зараз пам'ятаю конспекти з фізики Юхима Мироновича Шмідта. Ставився годинник, який бачили всі, і коли стрілка добігала до кінця, то згадувалося все життя, ручка мимоволі вистрибувала з рук, але деякі встигали написати більше за 30 секунд, ніж за попередні хвилини.
Та й дисципліна не була візитівкою нашого класу, не все навіть можна описати в газеті. Коли з'явилися перші електронні годинники, ми з'єднували ланцюгом 3-4 штуки, ставили будильники на невеликий проміжок часу та передавали з рук в руки. На кому будильник зіграє,того й виганяли з уроку. Було таке, що штучних мух підкидали в компот чи суп, а на фізкультурі зв'язували усі шнурки на кедах. Взагалі, у нас був і залишається дружний колектив однокласників, які ніби не вийшли з-за шкільної парти, незважаючи на вік, і наші зустрічі це доводять!”

Северина РОПЕК.