Гаряча тема:
- Війна
Не було би щастя…
Усі дівчата мріють вийти заміж. І я - не виняток.
. Тільки у свої вісімнадцять років я думала не просто про те, аби вийти заміж, а як знайти справді достойного чоловіка. Його я уявляла добрим, порядним, самостійним, успішним…
А ще я дуже хотіла дітей. Можливо, тому, що ні брата, ні сестри у мене не було, і я завжди заздрила своїм подругам, які мали старших братів, котрі завжди могли за них заступитися, чи молодших, якими можна було піклуватися. Усього цього в мене не було, зате я мала найкращих у світі батьків, для яких я була сенсом усього їхнього життя.
На жаль, принци мені не зустрічалися, тож про дітей мріяти теж не доводилося. А тупуваті однолітки, що дні й ночі проводили якщо не біля комп’ютера, то в барах-ресторанах, мене мало цікавили. Як не цікавили й солідні пузаті дядьки на іномарках, котрі вважали себе господарями життя, і думали, що за гроші можуть купити усе. Познайомитися в Інтернеті теж важко, і треба мати щастя, аби не «нарватися» на якогось збоченця або любителя легких перемог.
І ось сталося те, чого я так довго чекала - я таки зустріла його - гарного, розумного, щедрого. А потім я завагітніла!
Проте, як часто буває, коли ти дуже щасливий, доля ніби в насмішку завдає тобі удару, забираючи одним махом усе. Страшна автокатастрофа позбавила мене коханого, батьків і ненародженої дитини - доньки. І взагалі, як сказали лікарі, я назавжди втратила можливість мати дітей.
У 20 років я із жахом усвідомила, що залишилася абсолютно одна, і що мені немає задля чого й кого жити. Перевелася на заочне відділення університету, влаштувалася на роботу, але після аварії не могла якісно виконувати свої обов’язки, і власник створив такі умови, що я змушена була піти.
І от я звернулась в агентство з підбору домашнього персоналу. Мені одразу ж запропонували роботу - бути нянькою у трирічної Натусі, мама якої загинула в автокатастрофі, коли малечі було всього два місяці.
Я одразу ж полюбила її, і мені здавалося, що це моя рідна дитина тулиться до мене, сміється, цілує… Вона часто просила: «Будь моєю мамою». А якось, коли я збиралася додому, розплакалася: «Мамо, не йди!». Розплакалася і я.
В очах Андрія, батька Натусі, я теж прочитала мовчазне прохання залишитися. І я залишилася.
Після того, як малеча заснула, ми проговорили усю ніч. Андрій зізнався, що покохав мене, коли побачив, з якою любов’ю і ніжністю я ставлюся до його донечки, і якою щасливою вона стала. Відкрилася і я, зізнавшись, як він мені подобається, і як співає моя душа, коли я чую його голос.
Вже третій рік ми живемо разом - Андрійко, Натуся і я. Кажуть, дітки на небесах самі обирають собі батьків. Але тепер я знаю, що земні малюки теж уміють робити це не гірше від янголят.
Оксана Ярош, Теофіпольський район.
Тільки зареєстровані користувачі мають змогу залишати коментарі!
Будь ласка, зареєструйтеcя або виконайте вхід під своїм акаунтом!
Переваги зареєстрованих користувачів
Зареєстровані користувачі користуються перевагами: