Не відверніться

Розпад Радянського Союзу теж виплеснув на вулиці й вокзали міст тисячі жебраків, але в кожного з них своя історія.
До прикладу, Ганна і на думці не мала, що може дійти до такого існування, як зараз. Закінчила технікум, одружилася з гарним хлопцем, народила сина.
Разом з тещею Борис не хотів мешкати: “А я що, не хазяїн?”, і сім'я почала зводити власний будинок. Ох і важко ж він їм давався: зарплати малі, будматеріал діставали правдами і неправдами.
Найняти спеціалістів ніде, а ще й платити шалені гроші, то ж багато чого робили самі. Ганна аж в лікарню потрапила з кровотечею: надірвалась відрами із цементом.
Як наслідок, втратила другу дитину, а так мріяла про донечку. Підлікувалась і знову до роботи. А працювала в автобусному парку завідуючою відділом кадрів. Робітницею була сумлінною та серйозною.
Минали роки. Я виїхала з того району давно. А тоді якось приїхала на зустріч з випускниками, і в райцентрі стала свідком того, як водій грубо гнав якусь жінку, а вона сперечалась і не хотіла виходити.
Та йди ти! - волала. - Знаєш, скільки я таких як ти на роботу приймала, я була шанованою людиною, мене весь автопарк поважав, весь райцентр знав.
І міцно вчепившись руками за поручень автобуса, поспішала видати пасажирам свою інформацію, своє горе. З тією бурхливої сповіді дізналась, що чоловік завів коханку, а її вигнав з хати. Пішла до матері, яку довго доглядала, а там хата переписана на брата. “Іди”, - каже він, - в свою хату, тут - я господар”.
Ганна опинилася без помешкання, без документів (не дав чоловік), без пенсії. Від безвихідної ситуації у неї (як сама каже) “поїхав дах”. Знайомі підтримували, хто одягом, хто шматком хліба, а ночувала, де доведеться. Часто її приймала лікарня, там хворі ділилися передачами.
Улюблений син проте не захистив жінку, одружився та й виїхав кудись.
А що я батькові заподію? - сказщав, - подавай до суду.
Ганна несміливо простягла немиту долоню до пасажирів. Хто давав, хто поспіхом відвертався. Поклала й я свої дві гривні, подумавши при цім:
Хай Бог оберігає від такої долі. Ніхто не знає, що на нього чекає. Разом з тим, немає такої страхової компанії, котра б підтримала в подібній ситуації, тому благаю, люди добрі, не відверніться від жебрака, пам'ятайте, що завжди легше віддати, аніж просити.

Якби знати, де впадеш...
Тетяна ще студенткою вийшла заміж за лейтенанта. Красень Ігор впадав у вічі багатьом дівчатам, але обрав за дружину саме Тетяну. Ледь устигла закінчити технікум, як поїхала з чоловіком за його призначенням. Об'їхали майже півкраїни. Обживали нові гарнізони, обжитися пошарпані квартири в казармах. Не встигнуть як слід облаштуватися, наказ — переїжджати на нове місце. Роки минали. Працювати Тетяні не було де, а дитину вони побоялися народжувати, бо ще не обжиті, бідні. За порадою чоловіка, Тетяна зробила аборт. Звичайно, потім не раз шкодувала. Натомість усі сили й здоров'я йшли на догляд Ігоря, щоб у синьоокого красеня щодня була накрохмалена сорочка і випрасуваний мундир. Роки минали біля плити й біля прання. А Ігор виріс від лейтенанта до майора, а там і на пенсію. У відставку пішов із званням підполковника. Посивіли скроні та залишився і струнким, і синьооким. Нарешті й омріяну квартиру отримали. Живи та радій. Але чим радіти: дітей їм більше мати не судилося.
Оскільки Ігор не був домашнім чоловіком, не звик сидіти, то вирішив, як й інші відставники, пошукати якоїсь роботи. Прийняли сторожем на м'ясокомбінат. Стало легше жити: пенсія, зарплата та ще й принесе якийсь шматок. А скільки двом людям потрібно?
Не принось більше м'яса, куди мені його дівати. Я ж не піду ним торгувати, бо тебе ще засудять.
Добре, не носитиму.
Товариші по роботі порадили йти до Ольги, за шматок м'яса чи ковбаси та давала горілки. І став чоловік приходити після роботи напідпитку, та щоразу частіше. Коли Тетяна дізналася правду і спробувала сваритися, він зовсім пішов до Ольги. А та з відкритими обіймами прийняла чоловіка. Молодий пенсіонер з пенсією чималою, ще й зарплата і приварок з кусень м'яса.
А що ж Тетяна? Залишилась сама. Ну добре, - каже, - що він лишив їй квартиру, Стажу робочого немає, пенсія не світить, ані родичів, ані дітей немає. Поки ж Таня розпродує свій одяг, побутову техніку, залишаючи собі найнеобхідніший мінімум, а як далі бути - не знає.
Отож, жіночки, допоки молоді, дбайте про своє майбутнє і не забувайте, що чоловік ніколи не буває рідним, від нього можна чекати чого завгодно.

Валентина САВКО,
Житомирська область.