ye-logo.v1.2

Дівчинка, що зростала в турботі

Суспільство 1587
Фото: bigmir.net

Психологи, психоаналітики в один голос стверджують, що усі невдачі наші в дорослому житті коріняться з дитинства.

Неблагополучна родина або просто батьки не приділяли належної уваги. І в цілому усі причини того, чому у людини не склалося життя зводяться до одного: «Вас не любили батьки в дитинстві». Це, звичайно, спрощене і коротке пояснення такого «діагнозу» психологів. І заглиблюватися у все це немає сенсу.
Хочу розповісти про одну родину. Жила-була сім’я. Дідусь Іван, бабуся Ніна, дочка Ольга. І зростала у них онучка Аллочка. Так сталося, що заміжжя Олі було невдалим, і вона з маленькою Аллою після розлучення жила з батьками. Родина жила дружно. Я б назвала це гарним словом «високодуховно». Дідусь Іван був і за талантом, і за покликанням скрипалем. Бабуся Ніна – вчителькою української мови. Отож, зналися обоє як на гарній літературі, так і на гарній музиці. Такою ж виховали і доньку Олю, що стала філологом. Та професії, насправді, тут не настільки важливі. Важливо те, що люди ці сповідували у повсякденному житті своєму справжні цінності: повагу і любов одне до одного. В родині панував лад і спокій, а якщо і виникали конфлікти, то розв’язувалися вони без скандалів і взаємних образливих слів і принижень. А ще усі вони дуже любили Аллочку.
Отож, дитинство Алли було щасливим. Дідусь навчав грати на скрипці, бабуся і мама читали казки, навчали гарним манерам. А всі разом оточили її ніжністю, турботою, увагою. Аллочка гарно навчалася, була милою, привітною, завжди усміхненою, веселою дівчинкою.
Непорозуміння почалися десь у років п’ятнадцять. І ніби все було як завжди, і в той же час, уже по-іншому. То Алла пізно прийшла зі школи, пояснила, що затримали на уроках, або зайшла до подруги за книгою. Згодом, вона почала допізна «затримуватися з подругами». У вихідні: «ми йдемо у кіно», «ми йдемо погуляти в парк». Усі дорослі розуміли, що Алла обманює, та ніяк не могли самі собі повірити і навіть промовити вголос, що їхня мила, добра Аллочка бреше. Тим паче отак, в очі, сказати це їй самій. А брехня накопичувалася і залишалася безкарною. Першим вирішив усе це припинити дідусь. По-доброму, спокійно поговорив з Аллою. Вона погодилася з усім і пообіцяла, що такого більше не буде. Проте уже через тиждень з’явилася додому опівночі, та ще й напідпитку. Це був шок для родини... Звичайно ж, дитину треба було рятувати. Як? Усі вони вважали, що порятунок може бути лише один – любов. І оточили Аллу ще більшою увагою, ще більшим піклуванням і теплом.
Ні друзі родини, ні близькі, ніхто не міг зрозуміти, як і коли, і чому, дівчинка, що зросла в такій люблячій гарній атмосфері, за такий короткий час перетворилася на злу, недобру, брутальну людину. І покотилося... Закінчивши школу, вчитись ніде не захотіла, заявивши, що і без професії проживе. Йшла з дому і пропадала невідомо де тижнями. На усі запитання грубо і з криком відповідала: «Не ваша справа». Та найжахливішим було те, що вона пиячила. А літ їй було лише вісімнадцять...
З тієї пори минуло багато років. Дім, в якому завжди панувала радість і любов, перетворився на дім жаху і відчаю. Незважаючи на рідних, Алла приводила в дім якихось невідомих чоловіків, і усі вони разом пиячили, затівали бійки і крали усе, що могли. Ні розмови, ні, навіть, лікування, до якого все ж примусили Аллу, не діяли.
Так минали літа. Спорожнів дім. Пішов з життя дідусь Іван, трішки згодом – бабуся Ніна, а через декілька років і мама Оля... Аллі зараз уже сорок п’ять років. І у неї майже доросла донечка. Гарна, розумна. Чи дбала Алла про неї? Звичайно ж, ні! Дівчинка росла сама по собі, маючи розгульну п’яничку-маму.
Не знаю, де і звідки дівчинка черпає силу і стійкість, бо стверджує, що життя своє побудує інакше, зовсім навпаки. Зараз вона уже студентка. Встигає все: заробляти собі на життя і навчатися. Свою маму не осуджує, терпить, жаліє і допомагає. Так і живуть.
Уся ця історія, як на мене, – суцільний парадокс, зітканий з протилежностей. Але усе це – правда, де є все: любов, радість, біда, відчай і терпіння.
Де ж логіка тоді? Дівчинка, що зростала в теплі, турботі, ніжності, перетворилася просто на грубе, вічно п’яне створіння. І дівчинка, що зростала сама по собі, без ласки, тепла, без доброго слова, сформувалась у гарну, добру, чуйну людину?
Відповіді, мабуть, немає. Це – просто життя.

Анфія ПЕТРОВСЬКА.

Коментарі:

Інформація з інших ресурсів

Популярні новини

Новини Хмельниччини
Останні оголошення
  Так  Ні, дякую