Справжнє кохання сильніше за смерть, або Історія кохання Гната Моравського

Усі ми знаємо історії кохання Лейли і Меджнуна, Фархада і Ширін, Ромео і Джульєтти, Тристана та Ізольди, Петрарки і Лаури, оспівані великими поетами минулих років.

Але і в наш час є дивовижні історії, достойні пера видатних митців.
Жили-були на Полтавщині, в одному зі звичайних українських сіл, Гнат та Анастасія Моравські, прості селяни - з діда-прадіда. Він працював у будівельній бригаді столяром. І все, що було зроблено в селі: вікна, двері, ворота…, робив він - добротно і на совість.
Анастасія працювала в городній бригаді - вирощувала картоплю, буряки, капусту, цибулю, моркву, помідори…
Обидвоє були нерозлучні - на роботу, з роботи, в магазин, у гості, на город… - завжди разом. Ніхто ніколи не бачив, щоб вони виходили з двору поодинці. Вони ніколи не говорили про кохання, але були як одне ціле. Та й хіба справжнє кохання - в словах?
Побралися Гнат та Настя в далеких 30-х роках минулого століття. Прожили разом більше 70 років. Пережили голодомор 33-го, війну, післявоєнний голод, розруху, перебудову, дожили до незалежності України. І весь час разом: і в радості, і в горі.
Гнат і Анастасія виконали свою місію на землі: побудували дім, посадити і доглянули садок, народили і виховали дітей, а потім допомогли їм ростити внуків та правнуків.
А потім Настя захворіла і лежала довгих п’ять років. Гнат доглядав її, як маленьку дитину. І молив Господа, щоб його кохана прожила ще хоч трохи. І наче й не було в них того щасливого життя, і хоча було воно нелегким, але як несправедливо швидко воно пролетіло!
А коли його Насті не стало, дід схуд, перестав спати. Він горював за своєю Настунею. В одну з ночей Гнату причувся невідомо звідки тужливий реквієм. Мелодія переслідувала його вдень і вночі, не давала спати. Гнат хотів позбутися цих печальних звуків, але потім зрозумів, що позбутися їх можна тільки зігравши сумну мелодію на скрипці.
Особливих талантів у Гната не було: він не писав віршів, не малював, не грав на музичних інструментах. Він був простим сільським чоловіком і мав єдиний талант - кохати по-справжньому!
В їхньому селі скрипки ні в кого не було, і коли дізнався, скільки вона коштує в Полтаві, за голову взявся: він же ніколи не зможе її купити на свою пенсію! І тоді Гнат вирішив зробити скрипку сам.
Але як? Як виготовити складний інструмент, якщо не бачив його в очі? Як його копіювати, з чого? І коли по телевізору показували виступи симфонічного оркестру чи просто скрипалів, він прикипав до свого старенького телевізора, уважно фіксував у пам’яті кожну деталь інструмента і ретельно переносив усе це на папір. Найскладніше було витримати точні пропорції скрипки. Але кохання давало наснагу.
На підготовку ескізів пішло цілих п’ять років і гори паперу. Скрипку Гнат рішив зробити із клена, а деталі з’єднав клеєм ПВА. Хотів уже взятися за гриф, але трохи прихворів. Прихворів тоді, коли через три місяці йому мало виповнитися 100 років! Звучить, погодьтеся, насторожливо. Тим більше, що жив дідусь сам - готував їжу, прибирав, не хотів нікого обтяжувати своїм клопотами.
Але скрипку він усе-таки зробив! І вона була дорожча за всі скрипки знаменитих майстрів - Страдиварі, Гварнері, Аматі, які коштували мільйони доларів. Бо ця скрипка була зроблена умілими руками і з великою любов’ю, вмістивши в себе часточку Гнатової душі.
Він зумів зробити цю скрипку на день свого столітнього ювілею. Його вітали діти, які приїхали з різних куточків СНД, керівництво села та району, сусіди, родичі, знайомі... Він зіграв свою мелодію на скрипці, цим трохи вгамувавши біль. А потім пішов на кладовище і зіграв той же тужливий реквієм своїй Настуні, вірячи, що вона бачить і чує його. Після цього пішов додому, ліг і тихо помер.
Він виконав свою місію на землі і, щасливий, пішов до своєї Настуні.

Олександр Руденко.