Мрії збуваються

 Коли була маленькою, мріяла швидше вирости, щоб ходити до школи і не готуватися до уроків, щоб до дошки не викликали, коли вона, ну, нічогісінько не знала. А в дев’ятому класі стала мріяти про те, щоб у неї закохався хлопчик з десятого «А», у якого закохувалися всі дівчата в їх школі. Як не дивно, але мрії її збувалися завжди. І неприємності стороною обходили, і навіть той хлопець після одного зі шкільних вечорів, почав приділяти їй увагу, чим викликав «шипіння» і заздрість всіх подружок. Коли вона ділилася своїми нехитрими дівочими таємницями з мамою, та говорила, ласкаво гладячи її по голівці: «Це тому, що ім’я у тебе таке. Ангел тобі допомагає, донечко. З висоти двадцятилітнього віку дитячі мрії здавалися смішними і наївними, але своє дитинство і мамині слова вона завжди згадувала з усмішкою. Кожна мати бажає щастя своїй дитині, от і її мамі хотілося, щоб донька була щасливо. Коли прийшов час серйозно замислитися про вибір професії, Ангеліна розгубилася. У їх маленькому районному центрі вибір був невеликий – торгувати на ринку або в магазині, чи працювати офіціанткою в одному з барів. Така перспектива в мрії Ангеліни ніяк не вписувалася. У дитинстві вона бачила себе: то лікарем у білому халатику і з накрохмаленою шапочкою на голові, то суворою вчителькою з указкою в руці. Але найчастіше в мріях вона була співачкою, яка стоїть на сцені концертної зали з букетами квітів, які їй дарують захоплені шанувальники. Якби у її батьків були гроші, то стати лікарем або вчителем було можливо, адже у школі Геля вчилася непогано і тести змогла б подужати. Але який у цьому сенс, якщо коштів на навчання все одно немає? А вже мріяти про професію співачки і зовсім було утопією. Ну яка з неї співачка? Думаючи про це, Геля щоразу сумно зітхала. Але мріяти – то ж не шкідливо? Тим більше, що голос у неї був, не звучний, але досить приємного тембру. І співати вона обожнювала, в школі виступала на всіх святах. Батьки у виборі майбутнього Ангеліни брали діяльну участь, щоразу пропонуючи то курси водіїв, після яких можна таксувати, то перукарів, то барменів. А чому б ні? Мама умовляла Гелю : «Чим тобі не подобається професія перукаря? Вірка з другої квартири не скаржиться, від клієнтів відбою немає, відпочивати всю сім’ю в Туреччину возила. А ти чим гірша? Підеш на курси, там навчать. А ми з батьком заплатимо, на це у нас кошти є. Ти подумай, Гелю. Як було пояснити мамі, що робота повинна приносити радість, а клацати ножицями цілими днями...» Ні, їй це не підходить! Поневірялася усе літо після закінчення школи, а потім вирішила, що сидіти на шиї батьків більше не буде. І врешті-решт, поступившись їм, стала вчитися на кухаря. Готувати Геля любила, причому робила це з притаманною їй фантазією. Часто бувало так, що звичайнісінька страва, яку вона приготувала, виявлялася не лише апетитнішою на вигляд, але і набагато смачнішою, ніж у мами. Але про свої мрії довелося на якийсь час забути. Який вже тут артистизм, коли треба стояти біля гарячої плити кілька годин поспіль? З роботою після закінчення училища їй допомогла двоюрідна тітка по матері, влаштувавши в кафе на центральній вулиці містечка. Зарплату Гелі власник призначив невелику, сказавши при цьому: «Хороші гроші треба заслужити». Подивимося, як ти з роботою справлятимешся. Тут до тебе працювала одна, то я через неї ледь всіх клієнтів не розгубив. Як наварить, не зрозумієш що, їсти неможливо! Знаємо ми вас, молодих! Нічого на думці, крім дурниць! Навіть тітка, що була присутня при цьому, обурилася: «Що ви, Романе Григоровичу, адже моєї племінниці зовсім не знаєте, а вже говорите погано про неї. Вона дівчина хороша, я її змалку знаю». У відповідь директор невдоволено хмикнув, але все ж сказав: «Гаразд, буде працювати добре, врахуємо!» Спочатку Ангеліна, яка не звикла до такої роботи, дуже втомлювалася. А вже коли їх кафе орендували для весіль чи ювілеїв, спочивати зовсім не доводилося. Але поступово втягнулася, в роботі з'явилася вправність, і їй з часом почало здаватися, що її «приземлена» професія не так вже й погана. А коли хвалив шеф-кухар, який став довіряти їй приготування складних страв в найвідповідальніших випадках, думала: «Може, це моє покликання в житті – бути кухаркою. А всі мої мрії – лише фантазії, далекі від реальності». Але недарма кажуть, що людина припускає, а Бог розплановує.
Того дня на роботі був справжнісінький аврал. Їх кафе удостоїлося честі обслуговувати весілля сина глави адміністрації міста. Директор, коли оголосив співробітникам про це, попередив: «Дивіться мені! Щоб усе було за вищим класом!» Вони і без цього попередження постаралися б, щоб все було на висоті. Тому до приїзду з ВРАГСу винуватців урочистостей і гостей столи були накриті, а на кухні все робилося для того, щоб гарячі страви були подані без найменшого зволікання. Ангеліна була настільки зайнята, що не відразу зрозуміла, що від неї хоче директор: «Давай, переодягайся! У артистки їхньої раптово сів голос, співати не може. Конфуз жахливий вийде, якщо ти нас не виручиш! Адже де так терміново заміну шукати? Вони шукають, але ж сьогодні весілля не тільки у нас, а треба терміново! Господи, ти що, не розумієш, про що я тебе прошу? Тітка про твої таланти розповідала. Ну що, виручиш?» Тільки тепер до Ангеліни почав доходити зміст сказаного. Вона не могла повірити, що це відбувається з нею! Вона виступатиме перед мером! Похапцем скинувши робочу куртку і шапочку, вона оглянула себе і розгублено вимовила: «Але я не можу вийти у цьому співати!» «Звичайно! – Роман Григорович простягнув їй пакет. – Тут її концертна сукня. За розміром має підійти». «А що співати треба? Я репертуару їхнього не знаю!». Директор махнув рукою: «Пусте! Домовишся з музикантами».
Вийшовши на маленьку сцену, Ангеліна поправила сукню, оглядаючи зал. Виявилося, на неї ніхто не звертає уваги, гості були зайняті закусками під горілочку. Напевно, треба заспівати танцювальне щось бадьоре, адже це весілля, люди хочуть веселитися.
- З чого почнеш ? - пошепки просто у вухо запитав у неї гітарист.
Ангеліна вже знала, що він керує музикантами.
- А давай мою улюблену « Місяць на небі, зіроньки сяють». Нехай вони спокійно поїдять, даремно ми на кухні стояли?
Але гітарист не здивувався:
- Давай. Ми самі любимо цю пісню.
Заспівавши перший куплет, Ангеліна зрозуміла, що в залі стало тихо. Її слухали! Ніби з боку, вона чула свій голос, який звучав з мікрофона в залі. Як же красиво він ллється! Ангеліні здавалося, що ніколи в житті вона не співала так добре, як зараз. Краєм ока вона побачила, як в дверях кухні зібралися працівники кафе разом з директором, але потім він щось сказав їм, і вони пішли. Все правильно, а раптом щось пригорить! Потім вона заспівала «Листя жовті над містом кружляють», потім завзяту українську танцювальну. Вона співала пісню за піснею, а люди в залі танцювали. Пізно ввечері, коли гості почали роз’їжджатися, до неї разом з директором підійшов глава міста.
- Ангеліно, ви дуже гарно співаєте! Спасибі за задоволення, яке ви всім нам подарували. Це вам, – сказав він і простягнув їй букет яскраво-червоних троянд.
- Вам, Гелю, треба вчитися, щоб спів став професією. Постараюся вам допомогти. Всього доброго, і ще раз спасибі.
Ангеліна дивилася вслід меру, притиснувши букет до грудей. На її очі мимоволі наверталися сльози. Невже може збутися її заповітна мрія, і вона стане співачкою? Таке буває тільки в казках! Видно, як каже мама, їй і справді допомагає ангел!

Лідія ПОДІЛЬСЬКА.