ye-logo.v1.2
30 Листопада, 2020

Мамина яблунька

Суспільство 1702

Будинок ніяк не продавався, хоча Ірина знизила ціну.

 Але охочих купити все одно не було. Будинок розташовувався в майже безлюдному селі, далеко за містом, в десяти кілометрах від найближчої асфальтованої дороги. Під’їхати до самого села навіть в суху погоду було проблематично, а вже в погану - то і говорити нічого. Але Ірину тягнуло сюди, на батьківщину. Вона і будинок би ніколи не дозволила собі продати, але за вісім років, що минули з часу смерті матері, він сильно занепав. Відпустку, що припала майже на середину літа, вона використала, через кілька днів треба було виходити на роботу, і вона вирішила з’їздити в рідне село, побувати на могилі матері. Благо – стояла стійка суха погода. Дочка на її пропозицію поїхати разом відрубала: «Що я в твоєму селі не бачила? Їдь сама, у мене справи». Які такі у неї справи, вона не уточнила, а Ірина і не запитувала. Залила доверху бак свого «Опеля» пальним, заїхала в супермаркет за продуктами в дорогу і поїхала давно знайомим маршрутом. Звернувши з траси на путівець, Ірина зменшила швидкість і опустила бокове скло. У машину відразу ж увірвалися знайомі з дитинства запахи літа: квітучої липи, чебрецю і полину. Дорога вилася вздовж лісосмуги і полів, тісно засаджених кукурудзою, соняшником і квітучим рапсом. Потім грунтовка перетнула житнє поле і пірнула в ліс, виринувши з нього, як у казці, на узліссі. Ірина зупинила автівку і вийшла. Щоразу, приїжджаючи сюди, вона зупинялася тут. Перед лісом стелилася велика квіткова галявина, а далі, за пагорбом, в тіні запущених, густих садів виднілися дахи її рідного Залісся. Ірина, не поспішаючи, прискіпливо вибираючи кожну квітку, нарвала величезний букет з дзвіночків, яскраво червоних маків і жовтооких ромашок, які густо вкрили галявину. Збираючи квіти, вона насолоджувалася особливою тишею, що була навколо. Було чутно, як шумить листям ліс, як дзижчать бджоли, перелітаючи з квітки на квітку, працьовито збираючи нектар. А десь далеко-далеко затишно гурчав трактор. Дбайливо поклавши букет на заднє сидіння, вона поїхала далі, туди, де сьогодні її ніхто не чекає і не зустріне біля хвіртки, як колись давно це робила мама.
Поставивши машину під навісом з винограду, Ірина дістала букет і пішла до будинку. У комірчині знайшлася трилітрова банка. Вона набрала з криниці відро води, із задоволенням напилася і, вимивши банку, поставила в неї букет.Їй згадалося, що польові квіти дуже любила мама і подібний букет завжди стояв у них на столі.
- Іринко! Ти приїхала ? - за хвірткою замаячила сусідка Євдокія, одна з небагатьох мешканців села, що залишилися тут на самоті доживати свій вік.- Я тобі молочка принесу, тільки банку приготуй на обмін, у мене з ними проблема, з банками. А тобі вони тут ні до чого, можеш мені все повіддавати, ви міськими магазинами розпещені, а нам тут треба все про запас самим заготовлювати.
Сусідка говорила і говорила. Ірина терпляче слухала, розуміючи, що жінка рада можливості хоч з кимось поговорити. Кивала тільки, потім сказала:
- Гаразд, тітко Дуню, я віддам вам банки і ще подивлюся, що віддати можна, мені тут, дійсно, мало що треба. Сусідка пішла, а Ірина пішла в будинок. Поставила на стіл банку з букетом, розправила квіточки, швидко пониклі в спекотний літній день без води, і озирнулась. Так, все в пилу, вимагає рук. Намочивши ганчірку, взялася за прибирання, згадуючи, як це весело робили вони з мамою. Мама взагалі була реготухою і великою вигадницею. Ірина згадала, як одного разу, поїхавши за чимось у місто, мама привезла маленький саджанець яблуні й посадила під вікном кухні.
- Дивись, Іринко, яка вона маленька, ця яблунька ! Вона ще дитина, як і ти, і буде зростати разом з тобою. Потім розквітне і народить нам смачних - пресмачних яблучок. Таких ні у кого в селі не буде, це я тобі точно кажу! Мама говорила про яблуньку, як про живу істоту, ніби вона могла її чути. Тоді Іринка запитала недовірливо:
- Звідки ти знаєш, мамо, що вона така незвичайна? Про неї зовсім цього не скажеш. Та й кривувата вона якась!
Мама засміялася і пояснила нетямущій доньці:
- Тому що ми її полюбимо, доглядатимемо за нею, підгодовуватимемо смачними добривами. Поливати будемо в спекотні дні, а на зиму вкутувати, щоб їй тепло було, а вона нас за це і віддячить яблучками!
На другий рік, дійсно, яблунька зацвіла, а до осені на ній визріли перші кілька червонобоких яблук, незвичайних на смак. З кожним роком вона давала яблук більше і більше, а сама з маленького кволого деревця перетворилася на потужне, красиво оформлене за допомогою вмілих маминих рук, дерево. Навіть в ті роки, коли на яблука був неврожай, на її гілках було повно соковитих плодів.Навесні, під час цвітіння, коли на кухні було відкрите вікно, весь будинок наповнювався ароматом її ніжних біло -рожевих квіток. Мама виявилася права. Таких смачних яблук не було ні у кого більше в їхньому селі. Спогади, які нахлинули, ятрили душу. Вони були і важкими, і приємними одночасно. Ірина вийшла надвір. Обійшовши навколо будинку, підійшла до яблуні. Крона дерева, яка розрослася без маминого догляду, загусла. Але як завжди, на ній було багато яблук, поки ще незрілих і кислих. Під яблунею трава була майже в пояс Ірині. На великому малиновому кущі зріли ягоди. Ірина підійшла, знайшла кілька стиглих. Звідси яблуня здавалась величезною. Ірина раптом помітила засохлу гілку потім ще і ще. Дерево починало гинути!
- Деревце! - звернулася до яблуньки Ірина, - ти вирішило піти слідом за своєю господинею?
Ніби почувши її, яблуня зашелестіла листям.
- Візьми, Іринко, молочка! - тітка Євдокія з’явилася з боку будинку, тримаючи в руках банку з обіцяним молоком.
- Парне, я щойно подоїла. Дивишся, що яблунька мамина пропадає? Шкода, звичайно! І де тільки мама твоя викопала такий незвичайний сорт? У наших краях таких сортів і не бачив ніхто. Марія взагалі дивна багато в чому була. Пам’ятаю, як під Новий рік якийсь вчудила. Разом з рядженими поздоровляти всіх по хатах ходила. Відьмою вбралася! Сміх один! Ти не па’ятаєш, маленькою була зовсім. Ти попий, попий молочка!
- Розкажіть мені ще що-небудь про маму, тітко Дуню! Ви ж дружили з нею.
- Та ні! Мама з усіма спілкувалася, але в подруги нікого не хотіла. Пам’ятаю, батько твій поїхав на заробітки і з кінцями, не приїхав більше ніколи. Вона його і шукати не стала. Просто ні з ким не обговорювала цю тему. Ми її розуміли. Погано одній з дитиною, хоча ти вже не маленька була, все ж могла допомогти. А коли ти вчитися поїхала, вона сумувала дуже. Вийде, бувало, на дорогу і дивиться, дивиться вдалину. Довго могла так стояти. Вона і померла рано від туги і самотності.
- Тітко Явдохо, мама хворіла сильно, хіба ви не знаєте? Серце у неї хворе було, стенокардія.
- Воно-то так, тільки й серце від туги теж болить.
Ірині в тягар був такий поворот розмови. Вона запропонувала сусідці пройти в будинок і забрати те, що вона їй приготувала.
- Банок повно і ще дещо з одягу, та й каструлі, м'ясорубку візьміть, мені нічого не потрібно.
- А ти чи довго пробудеш тут?
- Ні! Схожу на могилку до мами і поїду. Мені в понеділок на роботу виходити. Сусідка невдоволено стиснула губи:
- Ну, ясна річ! Вам, міським, сільське життя не цікаве. А могла б і залишитися, суниця цього року вродила, за грибами б в ліс сходила. Дощі он обіцяють. Адже тут грибів у лісі – прірва! На зиму насушити – гарна справа!
- Та знаю я, тітко Явдохо! Може, наступну відпустку і проведемо тут. А цього року вже не вийде ніяк.
- А я чула, що ти будинок продаєш? Куди ж приїдеш? - хитро примружилася Явдоха. - Але можеш і у мене погостювати, я тільки рада буду! Яка ж, однак, уїдлива ти, тітко, - подумала Ірина, а вголос подякувала і, пославшись на те, що їй потрібно йти на кладовище, попрощалася і випровадила балакучу сусідку. Під вечір чорні хмари вкрили усе небо, насувалася гроза. Коли Ірина, спішно виїхавши з Залісся, повертала на шосе, на землю обрушилася суцільна злива. Така буває лише після сильної спеки в середині літа.

Лідія ПОДІЛЬСЬКА.

Коментарі:

До теми

Інформація з інших ресурсів

Популярні новини

Останні оголошення
  Так  Ні, дякую