ye-logo.v1.2
16 Листопада, 2019

«Я не можу робити зла, бо дала клятву на добро», –

Лариса ШАНДОВСЬКА Суспільство 11805 3
Ключ від усіх молитов дозволяє зцілювати навіть важкохворих.
Ключ від усіх молитов дозволяє зцілювати навіть важкохворих.

каже Галина Маркітан, цілителька із Чемеровець

У день нашої зустрічі Галина Іванівна буквально витягла з могили молодого хлопця, якого забрали з лікарні, оскільки допомогти йому медики не могли. Хлопець лежав непритомний, але доки його мама на прохання знахарки пішла додому за його особистими речами, Галина Іванівна провела всі необхідні процедури, і маму хлопець уже зустрів, сидячи на стільці. Здивувалися всі, особливо сам хворий, який казав, що не знає, де був, і що з ним коїлося увесь цей час.
А не так давно вона лише на картах ворожила, радила людям, що робити, до кого звернутися. «Я навіть за елементарний головний біль не бралася, – каже знахарка, – та й то ворожкою мене люди зробили».
...Якось дорогою на роботу Галина Іванівна купила своїм дітям карти, з якими ті любили гратися. А того дня у когось із колег був день народження. Всі гості випили, і тут Галина Іванівна ні з того, ні з сього, сама запропонувала поворожити усім бажаючим. Як ворожать, бачила на вокзалі у Хмельницькому. Так само, як і вокзальна ворожка, розклала карти і почала розповідати колегам усілякі небилиці.
«Все це було жартома, – продовжує цілителька, – але минув тиждень і прибігає до мене одна тих жінок, яким я ворожила, і просить кинути на карти  ще. Каже, що все, про що я їй сказала, справдилося. Потім друга підходить, каже, що і їй справдилося. Я щось їм казала, а що, і де ті слова бралися, не знаю.
Але я з дитинства така була, що в голові несподівано з'являлися думки, які потім справджувалися». 
Ця молитва – ключ від усіх молитов  
«Я знаю порчу і можу поробити так, що її не відроблять роками, але не роблю, – каже Галина Іванівна. – І робити не буду. Бо дала клятву на добро, а тому зло робити не можу».
Раніше вона тільки ворожила, бо, як сама каже, «боялася людей чіпати». Але якось прийшла до неї старенька бабуся і попросила погадати. Кинула на карти, а сама думає: «Така стара, нащо їй гадати?». А бабця й каже: «Думаєш, нащо такій старій гадати?»… «Я тебе  давно шукаю. Ти чого людям не помагаєш?». «Боюся. Я ж нічого не знаю, не вмію. Та й, крім «Отче наш», не знаю жодної молитви». На що  бабуся відповіла: «Я дам тобі молитву, а вона – ключ від усіх молитов. Колись передаси її, як і я тобі, лише людині, яка робить добро, аби не відкрилося зло». Я дала бабусі клятву, що ніколи не використаю її молитву на зло будь-кому, а вона поклонилася мені до землі, перехрестилася  і пішла.
…Не минуло багато часу, як до мене приходять дві жінки і приносять дитину – чотирирічного хлопчика. Він був блідий, як віск, і я спочатку подумала, що він мертвий.  Але, чую, дихає. Жінки розповіли, що йдуть здалеку – від села до села і шукають людину, яка би допомогла. Я їм кажу: «Йдіть до лікарні», адже дитина ледь жива, а вони ні в яку, кажуть: «Ми вже скрізь були».
Що будеш робити?! Боюсь страшенно, але йду гріти віск. Взяла молитву, яку дала бабуся, ще подивилася на неї, хоч вивчила майже напам'ять. І тут все сталося, як у кіно: мені відкриваються молитви, яких я ніколи не чула, не знаю навіть, де вони взялися! Прийшла до дитини, виливаю віск, і сама дивуюсь тому, що знаю, що за чим робити, ніби роблю це вже сто років. Раз вилила віск, другий, і в дитини, на очах, починають рожевіти щічки, потім  пальчики. За третім разом дитина сіла.
Але після цього вся порча переходить на його маму. Жінка впала, її так корчило, що аж кістки тріщали. Я попросила її сестру потримати, доки буду і їй виливати. А та боїться, каже: «Воно ще на мене перейде». То я прив'язала жінку, яка корчилася на підлозі, простирадлами до стільця, і її сестра тримала кінці цього простирадла. Жінці я теж допомогла, хоча тієї миті я сама собі не повірила, що таке може бути». 
Майже півроку
поряд із нечистим
Якось до Галини Іванівни прийшла постійна клієнтка. Точніше, приїхала, аж із Санкт-Петербургу, звідки раз на рік спеціально приїжджала, аби зняти порчу, підлікуватися… «Під час її чергових відвідин дивлюся, з нею щось не те, – розповідає знахарка, – якась вона дивна, і погляд змінився… Почала качати яйце. Раз качаю, другий... А за третім разом вона як загарчить нелюдським голосом, а потім видихнула – якось глибоко, наче з-під землі. Я злякалася, питаю: «Що з тобою?». «Та вже нічого». Згодом виявилося, що я вигнала з неї нечистого – в себе в квартирі. Від чого дуже постраждала, втративши сина і чоловіка…
Коли я принесла до церкви обід, дивлюся, стоїть вона – вся в чорному. А ввечері прийшла до мене і каже: «Можливо, то я винна в тому, що у вас сталося. Але я не хотіла».
І розповіла, що після мене повернулася в Петербург, а біля вагону її зустрічає подруга, яка, як потім виявилося, була заміжня за відьмаком. Тоді її здивувало, як вони, не знаючи коли і яким поїздом вона приїде, знали навіть вагон, в якому вона була. Жінка розповідала, що як побачила цю парочку, їй стало погано. А вони підбігли: «Ми тебе вже кілька днів чекаємо!». А чоловік сказав тихенько: «Ти, підла, як ти могла?! Я тобі віддав частинку себе, а ти поїхала до тієї рудої, і вона вигнала мене. Нічого, я з нею впораюся!».
Якби ж я знала, що вижену нечистого в себе в хаті, то поставила б захист. А так… воно весь час жило поряд. А через те, що зі мною впоратися не зумів, мої найрідніші люди почали хворіти, а потім пішли з життя». Сину було 39 років. У чоловіка – інсульт, інфаркт, параліч. Я його не один рік «тримала». Але коли помер син, він почав дуже кричати, плакати, показував на себе, що то він мав лежати у труні… І вийшло так, що сина ховали у вівторок, а ввечері того ж дня помирає чоловік, і в середу  ховаю його.
Я в «поробці» жила довгі роки
Звичайно, зіпсувати людині життя можна і простішими методами, впевнена знахарка. «Я сама в «поробці» жила довгі роки, – каже пані Галина. – Мені так зробили, щоб до 45 років я була одна. Ще зі школи мала хлопця, ми ще тоді дружили. Але після того, як зробили заручини, він потрапив під трамвай. Через два роки познайомилася з дуже хорошим чоловіком. Одружилися, я вже була вагітною, а він загинув на військових навчаннях. Мені радили позбутися вагітності, але я подумала: «Його вже нема, як я його дитину вб'ю?». І хоч як зі мною сварилися, я все одно народила хлопчика.
Третій шлюб закінчився дуже швидко, оскільки чоловік за гульками не потрапляв додому – не мав часу. І я пішла від нього. 
А в нас по сусідству жив чоловік, який кидав на карти і якого всі боялися. І от він сам покликав мене до себе і, кинувши карти, сказав, що «вінок безшлюбності» дуже давно мені зробила подружка. І я можу хоч сто разів виходити заміж, жити я ні з ким не буду. Відробити не можна, бо «поробка» моя дуже задавнена.
І так я залишилася сама. Дітей ростила. А коли мені виповнилося 50 років, сниться мені сон, що до мене прийшла подружка і принесла шкарпетки – заяложені, брудні, навіть кольору не видно, лише зверху проглядає зеленкуватий колір. І каже: «Забирай, мені вже їх не треба». Я три дні думала, чи були в мене такі, і згадала, що були. Я в них форсила, а потім їх позичила подружка і не віддала. Через кілька днів я поїхала в село і розказую мамі свій сон. Вона ще так здивувалася: «Коли вона тобі снилася?» Як виявилося, моя подруга померла – саме того дня, коли я бачила її уві сні. Тут я зрозуміла, що моя поробка знялася.
…Минув рік, і знайома жінка привела мені чоловіка. Так і сказала: «Я тобі привела чоловіка». І садить на те місце, де уві сні стояли шкарпетки… Ми з ним прожили 15 років, він признав моїх дітей і так переживав за прийомним сином, що помер у день його похорону.

 

Читайте новини на нашому Телеграмі

Коментарі:

Стрільчук Вікторія 16.05.2012 23:20

Ч и можна дізнатися точнішу адресу цієї жінки.

До теми

Інформація з інших ресурсів

Популярні новини

Останні оголошення
  Так  Ні, дякую