ye-logo.v1.2

Капітан зі Старокостянтинова, який отримав важке поранення на Луганщині, тепер працює заступником шпиталю

Суспільство 1677
Завдяки професійним діям військових медиків та неймовірній силі духу, Євген поступово одужав і повернувся у свій підрозділ
Завдяки професійним діям військових медиків та неймовірній силі духу, Євген поступово одужав і повернувся у свій підрозділ. Фото: na.mil.gov.ua

Йому досі часто сниться Станиця Луганська.

 Для капітана Євгена Савінкіна зі Старокостянтинова війна розпочалася 8 травня 2014 року, пише видання «Народна армія». Тоді він дістав наказ від командира частини через дві години відбути з Хмельницького в навчальний центр «Десна», де закінчував формуватись один із батальйонів територіальної оборони.

Уже через кілька днів, поповнивши боєкомплект на Полтавщині, батальйон прибув у Сватове. Узяли під контроль дороги, обладнали блокпости та опорні пункти. Лінії фронту на той час не було, тому доводилося організовувати кругову оборону позицій.

Євген з одним із взводів поступово просувався вперед, змінюючи позиції: Співаківка, Біловодськ, згодом зайняли висоту в районі пункту «Плотина» та контролювали обстановку на значній території.

«Спокою не було ні вдень, ні вночі. Активно діяли ворожі ДРГ, — згадує Євген Савінкін. — Наші позиції обстрілювали міномети й артилерія, дошкуляли снайпери. Підрозділи батальйону, що поступово підтягувались до кордону, у районі Макарового потрапили під вогонь із «Градів» та 152-міліметрових артустановок, що вели стрільбу із боку Росії».

Як розповідає офіцер, він мав позивний «Сова». Вже 18 серпня 2014 року його підрозділ дістав наказ просунутися на Станицю Луганську. Ворожа розвідка помітила пересування підрозділу, і на одному з перехресть доріг наші бійці потрапили під шалений вогонь. Там і було важко поранено Євгена.

«Граната з підствольника вибухнула поруч, майже під ногами. Відкинутий вибуховою хвилею на кілька метрів, якусь мить пролежав нерухомо. Різкий біль у ногах і животі привели до тями. Ворухнув однією ногою, потім другою: цілі. А тут нові вибухи, і поруч, біля переднього колеса ЗІЛа стогне інший поранений. Підповзти до товариша не зміг і крикнув бійцям, щоб забрали пораненого й відходили. А сам перезарядив автомат і підготував про всяк випадок гранату. Короткими чергами продовжував відстрілюватися», - пригадує офіцер.

Хлопці не покинули командира: діставшись до укриття, вони шквальним вогнем зупинили просування бойовиків і витягнули пораненого капітана. А далі почався новий етап у житті офіцера — боротьба за відновлення здоров’я.

У польовому шпиталі неподалік від селища Побєда під час операції йому видалили осколки із живота. Опісля направили в Харків, потім — у Хмельницький, а згодом — у Старокостянтинівський госпіталь. Завдяки професійним діям військових медиків та неймовірній силі духу, Євген поступово одужав і повернувся у свій підрозділ. А згодом отримав чергове військове звання «майор» та призначення на посаду заступника начальника Старокостянтинівського госпіталю по роботі з особовим складом.

Осколки в ногах періодично нагадують офіцерові про той бій, у якому загинули його бойові товариші. І хоча минуло чимало часу, «Сова» і в снах продовжує воювати. Каже, що йому часто сниться Станиця Луганська.

 

Коментарі:

Інформація з інших ресурсів

Популярні новини

Новини Хмельниччини
Останні оголошення
  Так  Ні, дякую