Гаряча тема:
- Війна
«Щедрий вечір! Добрий вечір!..»
Давненько вже не бачились кумасі, тож коли зустрілись біля магазину – любесенько розцілувались, і потекла розмова.
– Чула, ваш Дмитро вже не товаришує із зеленим змієм, – розпочала Олена злободенну тему.
– Хвала Господу! – зітхнула Галина. – Якби не Микола, наш баяніст, не знаю, чим би скінчились ті постійні посиденьки з вашим, моя кумонько, Іваном!
– Чула щось краєчком вуха. Але краще ви розкажіть.
– Мені сам Микола повідав, як усе було насправді. Тож, слухайте...
... Активісти місцевого сільського будинку культури готувались до щедрувань – писали сценарій, шили костюми.
– Чому саме мені випало бути чортом? – бубонів художній керівник Микола, молодий спеціаліст, котрий приїхав у село «піднімати» культуру.
– Та годі тобі! – дорікнула завідуюча клубом. – Це ж складна роль, і не кожен може її зіграти. А ти – актор!
Похвала подіяла миттєво – хлопець гордовито випростався, і на вустах з’явилася задоволена усмішка. На тому розмова й скінчилась...
... Мороз аж шкварчав! У сільських оселях яскраво горіло світло, а з димарів линув аромат не лише згорілих дров, але й розмаїтих смачних наїдків. Це ж Багата кутя! Столи в кожній домівці ломились від страв та пузатих пляшок звеселяючого питва.
– Ох і холодно! – потирали руки «ряджені» щедрувальники, прошкуючи від дому до дому.
І знову линуло радісне «Щедрий вечір! Добрий вечір!..». Запальні звуки Миколиного баяна розтинали морозне повітря, й відразу тепліло на душі. Галаслива компанія закликала господарів не скупитись, адже щедрувальна торба мала наповнитись, бо попереду – купівля нової аудіо-апаратури в будинок культури, на яку ніяк не вистачало зібраних раніше грошей. Люди зсипали в торбину дарунки й запрошували щедрувальників до столу. До кількох господарів завітали. Тож, підчастувавшись, юрба прямувала центральною вулицею села.
– Ну що, Колюню, зайдемо до твоєї Томочки? – підштовхнула «чорта» ліктем «баба-яга» (завідуюча).
– Гайда до Томочки! – загукали всі, не чекаючи згоди Миколи.
Микола на якусь мить затримався за розмовою із нареченою і відстав від гурту. Довелось бігти навпростець широкою стежкою між городами. Аж раптом підвернув у кучугурі ногу й сторчма полетів у сніг. А в ту мить, коли він, тихенько лаючись, обтрушувався, поправляв роги й хвоста свого маскарадного костюма, назустріч вийшов перехожий. Похитуючись і важко опустивши голову, додому повертався Дмитро. Ой і щедре ж було в кума частування! А горілочка... Справжній цілющий бальзам! Додому йти ну ніяк не хочеться! Та ще й ноги плутаються і очі погано бачать. Якби не Галька, то й ще б побув у кума. Але ж баба проклятуща! Тьху!
Гіркі й невеселі думки обсіли затуманену голову Дмитра. А яскравий місяць поливав світлом його розхитану ходу. Микола зійшов убік зі стежки й увічливо привітався:
– Доброго вечора, дядьку Дмитре! Хай щастить на здоров’я й достаток! Щедрої вам куті... П’яний підняв голову й отетеріло витріщився посоловілими очима на парубка.
– С-с-святі небеса! – перелякано пробелькотів.
Несамовито хрестячись, раптово протверезілий Дмитро щодуху мчав додому і мимрив на ходу:
– Казала мені моя Галька: «Не пий! Бо скоро чорти ввижатимуться!». Не слухав... Дурень старий! Господи, врятуй і помилуй! Святий Отче, збережи і не введи у спокусу...
Так – з молитвами й наріканнями на самого себе – домчав додому, вскочив у хату й замкнув двері. Важко хекаючи і не тямлячи себе від страху, зайшов до світлиці. Галина саме провела гостей і прибирала зі столу, коли цокотіння зубів настраханого чоловіка відволікло її від роботи.
– Ти чого?!
Блідий, засапаний і напівживий, той лише видихнув:
– Чорт! Справжній чорт! Ще й говорив зі мною...
– Ну все! Допився! – сплеснула руками дружина. – Чи ж я тебе не попереджала?
– Галюню! 3-з-золотко! Б-б-більше не питиму! Їй-Богу!..
А Микола, сам того не відаючи, що має здібності лікувати п’яниць від згубної пристрасті, ще довго сміявся, розповідаючи друзям про свою пригоду...
– Ось так він пити й покинув, – завершила Галина свою розповідь. – Усе село й досі регоче. А твій Іван усе намагався переконати Дмитра, що його ввів в оману Микола. І слухати не хоче! Донині впевнений, що бачив справжнього нечистого. А мені цього й треба! Хоч на людину став схожий, як не п’є.
Кумасі ще трохи потеревенили про життя й розбіглись по домівках...
Минуло Водохреще й забрало із собою останні відголоски свят новорічно-різдвяного циклу. Не стихали лише тріскучі морози й веселі розповіді про Щедрий вечір – по-справжньому щедрий на веселощі та несподіванки!..
Ірина Ясінська.
Тільки зареєстровані користувачі мають змогу залишати коментарі!
Будь ласка, зареєструйтеcя або виконайте вхід під своїм акаунтом!
Переваги зареєстрованих користувачів
Зареєстровані користувачі користуються перевагами: