«Країна закону», –

Він розповів нашій газеті, чим насправді сьогодні живе Грузія. Та зміг розвіяти деякі упередження стосовно цієї кавказької країни.
До Саакашвілі
Валері 23 роки. Він певний час працював експедитором у великій західній компанії, яка займається виробництвом води та соків. Отримував, за його словами, непогані для грузинської столиці гроші – 200 доларів. Та він каже, якщо цю суму порівняти із зарплатнею 2003 року, – він просто багатій.
«Я добре пам’ятаю життя нашої родини до «революції троянд», – каже Валера. – Сім доларів пенсії, двадцять доларів зарплати й дорогі продукти харчування. Виробництво не працювало. А щоб не замерзнути взимку, нам доводилося рубати фруктові та декоративні дерева: у квартирах та лікарнях ставили пічки-буржуйки, труби виводили у вікна, і палили. Якщо дрова закінчувалися, то доводилося використовувати меблі. Важко було й з електрикою».
До 2004 року, каже Валера, йому було шкода дивитися на вулички рідного Тбілісі. Усі вони поросли кущами, навколо були купи сміття та облізлі будинки. Темними вулицями було небезпечно ходити: усюди наркомани, процвітало злодійство та пограбування. Грабували все – навіть дрова. А про те, щоб десь посидіти в кафе, й мови не було. Можна було отримати «по куполу».
«В поліцейських відділках у нас повністю прозорі вікна»
У Грузії, каже мій співрозмовник, нині немає корупції. І це він називає основним надбанням Міши (так називають президента Саакашвілі жителі Тбілісі) за шість років його правління. «Здається, ще на початку 2005 року у нас зникла санепідемстанція, – ділиться досвідом реформ діючого президента Валера. – Потім перестала існувати пожежна інспекція, і ще купа різних інстанцій, які необхідно було обійти, щоб отримати той чи інший дозвільний документ. Скажімо, отримати закордонний паспорт нині можна за півгодини, а оформити автомобіль та отримати номери – за годину. І це без жодних, як у вас кажуть, «зв’язків». А якщо тебе «застукали» на хабарі, то це жах! У нас чиновники цінують свою роботу. У них хороша зарплатня, і більшість молодих людей, навіть з приватних фірм, намагаються перейти на державну службу».
Та найбільше дивують розповіді Валери про роботу грузинської поліції. За його словами, і прибічники, і опозиціонери Саакашвілі сходяться на одній думці: Президенту вдалося навести порядок в Грузії, і зараз тут відчуваєш себе у безпеці. «Наша поліція входить в структуру Міністерства внутрішніх справ. На неї покладені функції ДАІ та МНС. Містом постійно курсують поліцейські патрулі, і до них можна спокійно звернутися з будь-якого питання. В Тбілісі, мені здається, усі поліцейські дільниці мають скляні стіни. Скажімо, йдеш собі вулицею та бачиш, як відбувається допит затриманих. У нас навіть приміщення МВС зроблено у стилі «хай-тек», з прозорими стінами. На дорогах також порядок. Тебе ніколи не зупинять, якщо ти не порушив правила, та й в кущах поліцейські не ховаються. Загалом і порушувати правила у нас ніхто не хоче. По-перше, в нас неймовірно великі штрафи, а по-друге, поліцейські не беруть хабарів. До речі, середня зарплатня нашого правоохоронця десь 500-600 ларі (300 доларів). Це доволі непогані гроші, враховуючи те, що ціни в грузинській столиці нижчі за київські».
Як розповідає Валера, за декілька років роботи Саакашвілі в Грузії зникли усі «злодії в законі», точніше, їх усіх пересадили, та й на вулицях його рідного Тбілісі можна почувати себе у повній безпеці. В будь-яку пору доби.
«У нас, – констатує мій співрозмовник, – згідно з новими законами навіть дрібне правопорушення прирівнюють до серйозного злочину, яке може призвести до тривалого ув’язнення. Наприклад, зараз за крадіжку мобільного телефону можна отримати сім років. А якщо забудете мобільний телефон у барі, доженуть і повернуть. Також можете не хвилюватися й за свій автомобіль. Залишай його відкритим хоч на декілька діб”.
«Про Едіка у нас все одно згадують»
Хоча опозиція, твердить Валера, нині все частіше Грузію називає «поліцейською» країною, та вона не може не відзначити те, що за ці шість років, нова країна отримала й нове обличчя. Її все частіше називають по-європейськи чистою, облаштованою та охайною. «За декілька років в Тбілісі з’явилися нові красиві та сучасні будівлі, – з гордістю розповідає житель грузинської столиці Валера. – Історичну частину Тбілісі постійно чистять та реставрують. Дуже багато яскравих вивісок, відомих готелів, офісів світових фірм. Взагалі, інвестиції просто таки хлинули до нас. А якщо поїхати до Батумі, то це взагалі неймовірно грандіозний та красивий курорт. Передати словами, що з ним сталося за ці роки, неможливо. Потрібно побачити на власні очі». Хоча за цією красою приховується інший бік медалі. Дорожнеча. Як би там не було, в країні все ще високий рівень безробіття, і дозволити собі розкіш можуть далеко не усі. Можливо, це і є основною причиною того, що в Грузії багато людей, котрі незадоволені політикою діючого глави держави. Дехто, за словами Валери, навіть згадує про Едіка (Президента Шеварднадзе). Тоді продукти були дешевші та й з Росії багато чого завозили, а нині російські товари до Грузії потрапляють, зокрема, через Україну. Хоча, альтернативи Саакашвілі жителі Грузії не бачать. Зокрема, грузини багато можуть говорити про свої дороги.
«Вони в нас ідеальні майже у кожному віддаленому куточку країни, – каже Валера. – Звісно, десь роботи ще тривають, та до цього часу доріг взагалі не було. А нині на вулицях рівненькі чорні глянцеві покриття. В Україні я такого не бачив ще жодного разу».
«Якщо ти приїхав до нас в гості, ти – найповажніша людина»
За словами мого співрозмовника, турист у Грузії, зокрема, у Тбілісі має особливий статус. Незалежно від того, звідки він і які непорозуміння виникають між країнами.
«Звісно, що в Тбілісі говорять грузинською, особливо молодь. Але й російську мову більшість знає, – розповідає Валера. – З особливою повагою ми ставимося до українців, які також пережили революцію майже одночасно з нами. Якщо ти звернешся російською, я завжди відповім тобі теж російською. Я і сам не грузин, а осетин, та, незважаючи на усі нещодавні конфлікти, жодного разу не почув на свою адресу якихось образ. В Грузії ми усі брати та земляки. Головне – щиро любити свою країну».