ye-logo.v1.2

Весілля, на яке чекали 60 років

Суспільство 2752
Фото: Тетяни ДЕМИТРОВОЇ.

Чи часто вам в житті доводилося бачити, як діти витанцьовують на весіллі у власних батьків? А онуки печуть короваї, підливають у келихи шампанське і вигукують дідусеві й бабусі «гірко»?! Саме таке безпрецедентне святкове дійство чекало на рідних та друзів подружжя Фадєєвих з Хмельницького.


Аби відзначити своє діамантове весілля, 84-річний Олександр Олексійович та 83-річна Галина Антонівна знову побралися. Незабутню весільну казку, з нагоди 60-ї річниці з дня реєстрації батьківського шлюбу, презентували діти. Мовляв: «Ви нас усіх одружили, а свого весілля ніколи не мали. Ми його вам влаштуємо!».
До будинку урочистих подій голова сімейства зі своєю обраницею приїхали на раритетній чорній «чайці». Вона – у білому, як і належить нареченій, він – в елегантному костюмі з краваткою. За почесних свідків – сестра молодої Ліда з чоловіком Олегом із Києва. За весільного батька – онук Володимир з розкішним весільним короваєм у руках.
Щасливі, усміхнені, без зайвої метушні, сиплячи дотепами гостям у різні боки, підіймалися Галина Антонівна та Олександр Олексійович сходами ВРАЦСу крізь «живий коридор» з рідних, близьких та друзів. Спалахи фотокамер, квіти, шампанське, обручки, вишиті рушники – для них цього дня були усі традиційні весільні атрибути. Все те, чого подружжя 60 років тому, 31 січня 1951 року, не мало.
Олександр Фадєєв народився у 1926 році на Уралі в селі Ларіно, Свердловської області. Після закінчення школи працював у колгоспі. У 1943 році його, як і тисячі інших чоловіків, призвали на фронт. Був поранений, але після лікування в шпиталі знову повернувся на фронт. Перемогу над німецько-фашистськими загарбниками солдат зустрів у Празі. А невдовзі його перевели на службу у Проскурів (нині Хмельницький).
Саме тут вподобав старшина красуню Галинку і та відповіла йому взаємністю. Проте, батьки для доньчиного заміжжя вже мали іншу «підходящу» кандидатуру. Молодий перспективний офіцер, друг сім’ї – у своїх мріях мати та батько давно бачили її поряд з іншим.
Проте, серцю не накажеш. В кінці 1950 року, коли Олександру Фадєєву присвоїли звання молодшого лейтенанта, призначили на офіцерську посаду і відправили у Житомир, закоханим довелося обирати: попрощатися назавжди одне з одним, чи одружитися всупереч волі батьків. І вони вибрали останнє. Нехтуючи батьківським благословенням, Галина та Олександр вирішили узаконити свої стосунки таємно від усіх.
– Купив я її за 15 карбованців, – сміється полковник, – заплатив гроші у касу та й усе – моя.
– Нічого в мене не було: ні сукні, ні фати, ні обручки, ні короваїв... Наше одруження відзначили скромно: я, Саша, його товариш по службі, моя подруга, пляшка вина у чайній та вінегрет. Таким було наше весілля. А потім, залишалося ще трохи часу, то ми пішли в кіно. І, не повірите, крутили тоді фільм «Багата наречена». А тоді відразу на вокзал, Сашу проводжати.
Галину не відпускали з роботи, тому вона пообіцяла чоловікові приїхати до нього за місяць, коли все владнає. Це мало б статися якраз у його день народження – 26 лютого. Молода дружина уже почала збирати речі. Але знову втрутилася мама:
– Нікуди ти не поїдеш. Ти що, недостойна, аби він за тобою приїхав? Якщо не приїде, значить, так ти йому треба...
Як не пояснювала дівчина, що не може він приїхати, і що він уже приїжджав, мати й слухати нічого не хотіла:
– Як тоді був, так і тепер приїде!
Як тільки не шукав по вокзалі Олександр у день свого народження кохану дружину, проте, так і не знайшов. А наступного дня надійшла хвилююча телеграма: «Приїжджай. З Галею нещастя. Сестра Ліда».
Ніг під собою не чув, летів до коханої дружини. Нехороші здогадки змінювали одна одну.
Підходячи до будинку, де жила Галина сім’я, він зустрів її маму.
– Що з Галею? – запитав.
– Нічого. А що з Галею? – здивувалася вона.
Аферу розкривали уже самі сестри. Виявляється, вони усе вигадали, аби лишень Олександр з’явився!
Чого тільки не було за ці 60 років: переїзди, наймані квартири, новосілля, знову переїзди... Але вони завжди були разом.
В Житомирі у подружжя знайшовся їхній первісток Ігор. А в Німеччині народилася донька Ірина. Найважче, зізнається Галина Антонівна, було на Камчатці. Перед поїздкою знайомі застерігали:
– Куди ви їдете? Там холодно, страшно... У вас же діти. Як ви там жити будете?
Але й на це вона відповідала:
– Куди голка, туди й нитка! Як він там буде, так і я. Йому буде холодно, і мені буде холодно… А, може, будемо грітися разом!
До речі, саме з Камчатки подружжя «привезло» свою найменшу донечку – Тетяну. Коли дівчинка підросла, все допитувала батьків, як це так в їхньому житті сталося, як так їм пощастило, що вони усі зібралися разом? Адже Ігор – з України, Іра – з Німеччини, а вона, Таня, – аж з Камчатки!
Галина Антонівна досі часто жартує:
– У нас сім’я – збірна...
А Олександр Олексійович підхоплює:
– Інтернаціональна!
– Коли я виходила заміж, у мене нічого не було, – усміхаючись, каже ювілярка, – а усе чоловікове добро вміщувалося у валізі. А зараз ми багаті: у нас троє дітей і шестеро онуків.

 

Коментарі:

Інформація з інших ресурсів

Популярні новини

Останні оголошення
  Так  Ні, дякую