Віньковецькі ікони зцілюють людей

Ці ікони не мають якоїсь мистецької художньої чи історичної цінності, вони не належать до раритетів. Звичайнісінькі собі образи. Але вони мають унікальний дар — зцілювати людей. Особливо тих, хто вірить в їхню чудотворну силу. І хоч вірити в чудеса чи ні — справа кожного, але те, що деякі ікони примушують нас замислитися над тим, що не всі тайни піддаються людському осмисленню, - це так. На Віньковеччині такі святині стали місцем паломників не лише нашого краю, а прочан з різних куточків країни.
Повернулася, щоб навчити вірити
У Віньківцях в місцевому Свято-Воскресенському храмі є ікона Єрусалимської Божої Матері, до якою ідуть за зціленням миряни вже кілька років поспіль. Цій іконі понад три сотні років. Зображення Спасителя на руках у Богородиці, здавалося б, нічим особливим і не вирізняється, але ноги малого Ісуса, які визирають з-під риз, завжди теплі! Навіть якщо в приміщенні мінусова температура. Торкнешся Ісусових ніг, а вони - наче людське тіло, а торкнешся деінде — прохолодно.
Віньківчани кажуть, що ця ікона повернулася до них після довгих поневірянь, аби вселити розтрачену віру в жителів містечка, об’єднати їх, знову навчити вірити і жити за Божими заповідями.
Храму, в якому споконвіків зберігалася ця чудо-ікона, немає давно. Його стерли з лиця землі ще більшовики і звели на тому місці будинок культури. Чудотворна ікона, котрій на той час вже було понад триста років, в усій цій катавасії, звісно ж, загубилася. Аж на довгих вісімдесят років. Ще на початку двотисячних старожили переповідали, що колись у старому храмі була ікона, до якої приходили дівчата та просили в Богородиці гарної долі. Але ні назви її, ані того, який вона мала вигляд, вже ніхто не пам’ятав. 
Вже на початку двотисячних у Віньківцях почали зводити новий Свято-Воскресенський храм. Будували його всім миром. І першу службу правили восени п’ять років тому. У напівпорожньому приміщенні, не доведеному до ладу будівельниками, протікав дах, а з церковної утварі було всього нічого — лише ікона, яку настоятель храму отець Михайло Варахоба беріг ще зі свого першого приходу. Нині храм — мов писанка. Усе — завдяки зусиллям прихожан. А на видному місці та, до якої нині віньківчани йдуть як до святині, покровительки багатьох поколінь і чуда, яке послав їм Бог у потрібний час, - Богородиця.
«Не лякайтеся, що вона така непримітна, - каже отець Михайло. - Так, вона не має якоїсь історичної чи матеріальної цінності, але має дар зцілювати людей».
Намальована на шматку дерева, ікона обрамлена в гіпсову ліпнину. Ризи Богородиці та Ісуса, котрого вона тримає на руках, також з гіпсу. Збляклі від старості, зі слідами від колишніх прикрас — бісеру та самоцвітів, ризи чудово зберегли сліди подільського орнаменту. І хоч автор невідомий, ймовірно, що такі ікони свого часу створювали при монастирях».
Віра поборола хворобу
Те, що Богородиця повернулася до віньківчан через стільки років — справді диво. Виявляється, після того, як більшовики зруйнували місцевий храм, ікону врятувала місцева жителька. Вона була самотня і за життя нікому про неї не розповідала. А вже після смерті старенької нові власники будинку міняли в кімнаті підлогу і натрапили на унікальну знахідку. Ікону вони принесли до храму. Священик поклав її в кутку, а через кілька днів прочани помітили, що на потьмянілому обличчі Богородиці почала проступати роса. От тоді в пам’яті старожилів і відродилися спогади про чудо-образ, котрий колись прикрашав старий храм. Які чудеса вона творила, пригадати ніхто не міг, але одна бабуся таки згадала, що саме до цієї Богородиці її приводила мати ще дівчиною.
Одного разу до ікони підійшла жінка і приклала руку до ніг Ісуса, котрі визирають з-під гіпсових риз, і скрикнула: «Вони теплі!». З того часу до ікони пішли прочани.
Приходив сюди і чоловік з Кам’янця-Подільського. Лікарі на нього махнули рукою, мовляв, ракова пухлина, важка стадія... Він, може й не сподівався на диво, але молився і вірив, що Богородиця його врятує. Коли в черговий раз звернувся до лікарів, то ті... не знайшли ані пухлини, ані інших ознак хвороби. З того часу вже минуло чотири роки, а він чи не щотижня приїжджає до Свято-Воскресенського храму, щоб помолитися до чудотворного образу.
«Звісно, в лікарів своє пояснення, – каже отець Михайло. – Хоча й вони погоджуються, що віра «вмикає» імуннозахисні функції організму і це допомагає побороти хворобу. Але в нас є своє пояснення: людина зцілюється, бо вірить, і на неї сходить Божа милість».
Цінність — не в золотих ризах
Нині вже знайшовся серед віньківчан меценат, які згодився виготовити для ікони кіот. «Реставрувати її немає сенсу, а от захистити від подальшого руйнування - важливо, - каже отець Михайло. - Ми радилися з експертами, і ті вважають, що вона може втратити свою автентичність, тож боїмося порушити її цілісність. Може, її диво в тому, щоб її сприймали саме такою, а не в золотих ризах?».
Нині до чудотворної ікони йдуть за зціленням і старі, і малі. Особливо жінки. Кажуть, багатьох вона зцілила від непліддя. Дівчата просять в Богородиці щасливої долі і пов’язують ікону стрічками. Хто зцілився – лишає щедрі дарунки.
До речі, Свято-Воскресенський храм - єдиний, який зустрічався на моїй пам’яті, де немає комерції і торги на божій території не ведуться. Хочеш мати образок чи поставити свічку — бери з лоточка. Просто так. Без усіляких грошей.
Аби зцілитися, хворий ніс пішки ікону аж з Кронштадту
За кілька кілометрів від Віньковець у селі Дашківці шанують ікону «Всех скорбящих радостей». Не одному вона повернула і здоров’я, і душевне зцілення. З’явилася вона у селі на початку минулого століття. Старожили розповідали, що подарував її святий праведник Іван Кронштадський.
«У нашому селі жив чоловік Микола Лановий, у якого дуже боліли ноги, - розповідає настоятель храму Василь Каракацюк. - Якось він почув про те, що святий зцілює людей молитвами і вирушив в далеку путь. Коли ж приїхав у Кронштадт і, нарешті, діждався своєї черги, хворий почув від святого не молитву, а слова про чергове випробування. Іван Кронштадський дав хворому ікону і сказав: «Якщо донесеш її  пішки додому - зцілишся». Півроку йшов хворий чоловік додому, а потім розповідав, що коли дістався Києва, забув, що у нього ноги боліли».
Чудом ця ікона збереглася до наших часів. Кажуть, сільчани, ризикуючи життям, ховали її від нквс-ників, передавали з покоління до покоління. Коли храм у селі відновили, ікона повернулася на своє законне місце та продовжує зцілювати і душу, і тіло вірян.