Поминати покійних потрібно у вівторок, на дев'ятий день після Великодня

При цьому їсти та випивати на кладовищі не потрібно

Першу неділю після Великодня називають Провідною, оскільки вона завершує Світлий післявелікодній тиждень. У Провідну неділю прийнято поминати покійників. Або на кладовищі, або ж у церкві. Люди вірять, що цього дня Бог відпускає з неба померлих – провідати рідних. На згадку про родичів на цвинтарях запалюють поминальні свічки.
До речі, у старих літописах та навіть у церковному православному календарі для визначення цієї традиції вживається слово Радониця.
Хоча, частина населення збирається сім'ями на могилах родичів у вівторок, але більшість - у неділю. Могили попередньо приводять до ладу, прибирають територію навколо. Потім влаштовують трапезу. Дослідники вважають, що традиція пригощатися на кладовищі сягає корінням у язичницькі часи, коли на могилах влаштовували трапезу: їли, пили, танцювали і співали веселі пісні. І сама назва Радоницю походить від слова «радість». Щоправда, після прийняття християнства церква язичницьку традицію змінила, і розставила інші акценти.

Традиція «дев'ятого дня»

Зокрема, назва Радониця означає радість від того, що воскрес Христос, і у всього людства з'явилася надія на порятунок душі. За правилами, поминати померлих потрібно у вівторок, на дев'ятий день після Воскресіння – це традиція «дев'ятого дня». А ходити на могили родичів у неділю, тобто, у свій вихідний, пояснюють священики, люди почали ще при СРСР.
Адже у вівторок – офіційний робочий день. Між іншим, у сусідній Білорусі Радониця - офіційний вихідний. У Росії вихідним цей день роблять за рішенням губернаторів. В Україні ж у цей день на кладовище прийти може далеко не кожен тому, пояснюють у храмах, думаючи про неміч людську, панахиди починають здійснювати вже з неділі.

Випивати на кладовищі неприпустимо

На жаль, священнослужителі, з якими вдалося поспілкуватися нашій газеті, розповідають, що чимало людей неправильно розуміють традицію поминального дня, і для них відвідування могил родичів та близьких перетворюється на пиятику на кладовищі. А у деяких населених пунктах, зокрема, в Хмельницькому, для такої трапези навіть спеціально біля могили вкопують у землю столи. Служителі ж Бога кажуть, що на цвинтар не слід приносити спиртне - поминати треба добром, а від горілки тільки зло. Взагалі, на ідеалі, до кладовище необхідно йти після церкви. Підходячи до могил, необхідно перехреститися і помолитися за цю душу. Якщо є можливість, - запросити священика відслужити за упокій душі покійного. Також можете пригадати щось хороше, що пов'язує вас із покійним. На цвинтарі хтось заплаче, а хтось, навпаки, радітиме, що рідна людина, котра важко хворіла, відійшла до Бога, і смерть для неї стала полегшенням тілесних страждань. Церква тут суворо не регламентує прояв людських почуттів, звісно, якщо вони не носять гріховний характер. Також можна роздати милостиню, саме роздати, а не їсти її на кладовищі. Якщо поруч нікого немає, можна залишити на могилі яєчко, пасху. Адже ми знаємо, що на кладовища у ці дні приходять нужденні. Також у поминальний день на могилі можна прибрати, якщо ви не встигли це зробити заздалегідь.

Дещо про забобони

Один із найрозповсюдженіших з них стосується того, чи можна заходити до кладовища не з центрального входу. Виявляється, звичай заходити на цвинтар з центрального входу пов'язаний з існуванням на території кладовища храмів та каплиць. Раніше людина, заходячи з центрального входу, молилася в каплиці, ставила свічку, а потім прямувала на могили близьких людей. Так потрібно робити й сьогодні. Але якщо на цвинтарі немає храму, то немає значення звідки до нього заходити, адже нині кладовища можуть займати не один гектар. Та й під'їздів до нього може бути декілька.