СвоЄ розслідування: Пристрасті по-волицьки

«В с. Волиця-2 Красилівського району розтягують все, що можна і не можна: цегельний завод, тракторний парк. Дороги розбиті, а то й зовсім немає. Вулиці без газу. Освітлення вулиць немає, хоча писали, що освітлюються. Взялися розбирати будинок культури, зняли димохід. Це далеко не весь перелік того, що робить місцева влада з нашим селом і людьми. Як жити нам і нашим дітям? Допоможіть!», - благав автор SMS-повідомлення, яке надійшло нещодавно на адресу нашої редакції.
Читав і очам своїм не вірив - невже таке може бути в бригадному селі сільськогосподарського кооперативу «Промінь», який своїми здобутками славиться далеко на межами Хмельницької області? Телефоную до Малоклітнянського сільського голови Тетяни Агафонової.
«Я коментувати нічого не буду. Приїдьте і самі побачите», - коротко відповідає Тетяна Василівна.
Відтак зв'язуюся з автором SMS-ки. Віктор Гринчук просить не заїжджати на центральну садибу, а відразу прямувати у їхнє село, бо, мовляв, керівники господарства і сільської ради не забажають показувати село Волиця-2 та його проблеми. Таке прохання надає інтриги у журналістському розслідуванні.
На автобусній зупинці зустрічають мене автор повідомлення зі своїм братом Олександром Гринчуком та Володимиром Безруком. Щоб не мерзнути на дворі і мати можливість спокійно обговорити проблеми, йдемо у сільську бібліотеку, яка знаходиться в приміщенні клубу. По дорозі до нас приєднуються ще двоє чоловіків.
Дізнавшись про приїзд журналіста, сюди прийшли також завідуюча тваринницькою фермою Галина Олексійчук та бригадир рільничої бригади Віктор Балан.
«Колективне господарство, ніби й на хорошому рахунку, але подивіться, що тут твориться. Колись у нас був непоганий тракторний парк, а тепер не стало. Без згоди громади трактори перевезли на бригади у Малу Клітну та Кошелівку, плуги, борони, культиватори та інший реманент також вивезли і здали на металобрухт. Від навісів, де стояла техніка, залишилися тільки каркаси. У селі був колись хороший цегельний завод, а тепер і його розбирають. Ставок без дозволу громади передали в оренду для сільськогосподарського кооперативу «Промінь», - один наперед одного розповідають чоловіки і для переконливості перепитують у завідуючої фермою та бригадира рільничої бригади, які мовчки спостерігають за нашою розмовою.
«Що я буду говорити, запитають, то й відповім», - пояснює свою позицію бригадир.
А Галина Олексійчук врешті-решт не стримує емоцій:
«Навіщо нарікати, що господарство нічого не робить для нашого села? Взимку щодня йду на ферму о шостій ранку, а дорога вже прочищена від снігу. Якщо людина хоче мати роботу, то й працює добросовісно і за це отримує відповідну зарплату».
Поки триває розмова, до клубу під'їжджають сільський голова Тетяна Агафонова із заступником голови правління сільськогосподарського кооперативу «Промінь» Дмитром Кирилюком. Вони намагаються пояснити, чому тракторний парк перевели в сусідні бригади, з яких причин і скільки часу не працює цегельний завод, чи справедливо проводилося розпаювання господарства, чи законно ставок перейшов в оренду до сільськогосподарського кооперативу та розкрити інші злободенні проблеми. Проте чоловіки перебивають їх раз по раз. І замість конструктивної розмови, розпалюється бурхлива суперечка, яка поступово переростає у взаємні звинувачення. Брати Гринчуки, Володимир Безрук докоряють керівникам господарства і місцевої влади, що вони хочуть занапастити село, а їх опоненти звинувачують чоловіків у тому, що вони, замість того, щоб працювати, займаються крадіжками металу з тракторного парку та інших об'єктів господарського призначення.
Аби об'єктивно розібратися, на чийому боці правда, повідомляю, що сам пройдуся сільськими вулицями і поспілкуюся з людьми.
«Тут ніхто нікого не ображає. За минулий місяць, як і колеги-рільники з інших бригад, отримав вісімсот гривень чистими на руки. Бо ж взимку ми не дуже завантажені роботою. Навесні, влітку і восени заробітки в рільничій бригаді значно вищі. Нехай той, котрий гарно балакає, сам вийде на роботу і щось зробить для села. А то сидить дома та ще й нарікає», - говорить Василь Різдванецький.
Доярка Світлана Бас каже, що в місяць, залежно від надою молока, отримує від двох до трьох тисяч гривень.
«Голова сільгоспкооперативу Галина Терлецька завжди йде назустріч трудівникам, виписує все, що просимо. А не доведи Господи, хто захворіє, то ще й кошти на лікування виділяє. За рахунок господарства всі користуємося безплатно водою із сільського водогону. Брехня, що на нас тисне керівництво. Навпаки, на зборах просять всіх висловлюватися, хто чим не задоволений, вносити пропозиції. Щодо недоліків, то в кожному сільгосппідприємстві вони є. Не все зразу робиться. У нас їх ліквідовують поступово. А те, що когось дороги не влаштовують, то воно й на те село, щоб у гумових чоботах ходити», - каже жінка.
Відколи пам'ятають, дороги завжди були однією з найболючіших проблем для жителів Волиці-2. Нині вони перебувають на балансі сільської ради. Орган місцевого самоврядування коштів на утримання не має. Всі витрати взяв на себе сільськогосподарський кооператив «Промінь».
«По можливості допомагаємо: сніг прочищаємо, грейдеруємо, засипаємо ями та вибоїни. Зараз у господарстві немає таких коштів, щоб закупити щебінь і зробити дороги заново», - пояснює керівник кооперативу «Промінь» Галина Терлецька.
І це не правда, каже вона, що майно розтягується, як пишуть скаржники. Навпаки, господарство намагається все зберегти від «липких» рук злодіїв.
«Зараз розвелося стільки «мисливців» за металом, що від них відбою немає. Ще п'ять років тому правління господарства прийняло рішення про укрупнення тракторного парку на центральній садибі. Незабаром і з Малої Клітни перебазуємо техніку. Поставимо там надійну охорону, обладнаємо камерами відеоспостереження, сигналізацією. Так буде надійніше і дешевше», - продовжує Галина Василівна.
У правлінні господарства підрахували, що, через великі затрати на виготовлення документації та придбання ліцензій на розробку місцевих корисних копалин, невигідно відновлювати роботу колишнього цегельного заводу, який не працює ще з 1986 року. І залишати споруди напризволяще немає як. Тому й використовують матеріали для зведення інших господарських приміщень. Далеко не всім тим, хто ласий увірвати шматок для себе, це подобається.
На власні очі переконався: несправедливо нарікали скаржники й на те, що розбирається сільський клуб. Навпаки, тут проводять ремонт, поміняли підлогу на сцені, за кошти місцевого кооперативу закупили декор для оздоблення приміщення всередині. А трубу від котельні зняли тому, що «мисливці за металом», дізнавшись, що в клубі мають наміри встановити парапетного котла, почали її підпилювати і хотіли вкрасти.
А критичне SMS-повідомлення в нашу газету керівник сільськогосподарського кооперативу Галина Терлецька вважає невипадковим.
«Навколишніми селами вже давно поширюються чутки, що наше господарство діє тільки до осені, а далі будемо працювати з інвесторами. Та й до мого кабінету щодня оббивають пороги посланці з різних куточків України, які всілякими методами намагаються переконати, що нам буде легше працювати, коли віддамо землі в оренду. Ласих дуже багато. Чому б не зазіхнути на сільгосппідприємство, яке немає боргів, утримує до чотирьох тисяч голів худоби, обробляє майже шість з половиною тисяч гектарів землі? Отож і намагаються породити непорозуміння між людьми. Хто клюнув на їхню вудочку, той буде колотити, компрометувати, поширювати неправдиву інформацію. На це, як правило, купляються ті, хто не працює в господарстві або чимось ображений. Бо більшість людей бачать, як хазяйнують інвестори у сусідніх селах, як вони зневажливо ставляться до соціального розвитку населених пунктів та соціального захисту своїх працівників», - каже Галина Василівна.