ye-logo.v1.2

За сірниками

Суспільство 12690
Фото: Головне територіальне управління юстиції у Хмельницькій області

Вирушила наша газета, щоб довідатися, який виробник не економить на цьому стратегічному для побуту продукті

Напевно, якщо запитати людей старшого віку, що у радянські часи означала монета номіналом  копійка, то більшість з них відповість одразу: коробку сірників. Саме стільки, протягом багатьох років, коштував цей побутовий товар, без якого ось вже декілька десятиліть важко уявити жодну кухню. Та що там кухня, коли раптово непримітні коробки, розкидані по квартирі, закінчуються, то тут тобі ані газову плиту не запалити, ані вогнище у лісі розвести. Звісно, можна скористатися й запальничкою, та сірники були, є і будуть…
Дещо з історії
Перші сірники зробив в 1805 році французький хімік Шансель. Це були дерев’яні сірники, які запалювалися при зіткненні головки з суміші сірки, бертолетової солі і кіноварі з концентрованою сірчаною кислотою. У 1813 році у Відні була зареєстрована перша в Австро-Угорщині сірникова мануфактура з виробництва хімічних сірників. Почав виробництво сірчаних сірників (1826 рік) англійський хімік і аптекар Джон Уокер. Сірники Уокера були довжиною в цілий ярд. Їх пакували в олов’яні пенали по 100 штук, однак великих грошей на своєму винаході Уокер не заробив. До того ж, ці сірники мали жахливий запах. Пізніше почали надходити в продаж сірники меншої величини. У 1830 році 19-річний французький хімік Шарль Соріано винайшов фосфорні сірники. Вони були дуже вогненебезпечні, оскільки загорялись навіть від взаємного тертя в коробці і при терті об будь-яку тверду поверхню, наприклад, підошву чобота. Сірники Соріано не мали запаху, однак були шкідливі для здоров’я, оскільки білий фосфор дуже отруйний.
Основним недоліком сірників Уокера і Соріано була нестабільність запалювання черешка сірника – час горіння головки був дуже малим. Вихід знайшовся у винаході фосфорно-сірчаних сірників. Ці сірники залишалися небезпечними не тільки у виробництві, але й у використанні – погашені живці сірників продовжували тліти, призводячи до частих пожеж. У 1855 році шведський хімік Йохан Лундстрем помістив червоний фосфор на поверхню наждакового паперу і замінив ним же білий фосфор у складі головки сірника. Такі сірники вже не приносили шкоди здоров’ю, легко запалювалися і практично не займалися. Йохан Лундстрем патентує перший «шведський сірник», який дійшов практично до наших днів.  З розвитком виробництва «шведських» сірників, виробництво сірників з використанням білого фосфору було заборонено майже у всіх країнах. Сьогодні сірники, що виготовляються в більшості європейських країн, не містять сполук сірки та хлору – замість них використовуються парафіни і безхлорні окислювачі.
У коробки сірників є гарантійний термін зберігання
Навіть незважаючи на те, що сірники – не дуже складний виріб, вимог до його якості чимало. Ну, взяти хоча б те, що побутові сірники мають вісім форматів, які трохи відрізняються розмірами сірника, коробки і кількістю сірників. Найчастіше у побуті ми користуємося сірниками першого, другого, третього та четвертого форматів. Проте, на самій коробці не вказується, якого саме формату сірники. Хоча, усі чотири види мають розмір – довжина 43-48 міліметрів, а в одній коробці 50 або 60 штук сірників. Саме з підрахунку сірників ми й розпочали наш черговий експеримент. Для чистоти експерименту ми свідомо купили по дві коробки сірників від чотирьох різних виробників. Вартість кожного представника була 25 копійок за коробку. Щоправда, заради цікавості, спеціально для  нашого тестування ми відшукали сірники радянського виробництва. Випущені у 1980-х роках у місті Борисові, що у Білорусі. Дуже кортіло довідатися про властивості радянських сірників, на які було стільки нарікань у домогосподарок та курців СРСР. У жодній коробці нам не вдалося нарахувати 50 сірників. Зокрема, у рівненських сірниках ТОВ «Українська сірникова фабрика» їх було 46, у російських «Балабановських» – 48. В коробці білоруських сірників «Пінськдрев» ми нарахували 46 сірників, а у череповецьких ЗАТ «ФЭСКО»  – 47. Хоча, в одній з двох коробок «радянських» сірників ми нарахували 53 штуки.  До речі, ще один цікавий нюанс з оформленням коробки. На сірниках ніколи не буває з двох боків однакового малюнка. Це робиться для того, щоб споживач не переплутав, де низ, а де у коробки верх – щоб не розсипати вміст. Між іншим, є у сірників й гарантійний термін зберігання  – 12 місяців з дня їх виготовлення. Хоча, цієї інформації на жодній коробці сірників ми не відшукали, як, в принципі, й напису «вогненебезпечно». До речі, стосовно й самих коробок, усі вони були різних розмірів. Найдовша коробка була в українських сірниках, а ось найменша, як за об’ємом, так і довжиною, у «балабанівських» сірниках. Відповідно й площа, завдяки якій сірник, власне, й повинен запалюватися, була меншою. А між тим, згідно з ДСТУ, за якими повинні виготовлятися сірники, намазка на стінках сірникової коробки, яка містить червоний фосфор, сульфід сурми та кістковий клей, має забезпечувати запалення подвійної кількості сірників.
Гори-гори ясно
Для більшості споживачів поняття «хороші сірники» полягає у здатності добре запалюватися, тобто, робити це з першого разу, та найдовше палати. Згідно зі стандартами та нормами, сірник повинен займатися легко (при помірному натиску), причому без відлітання голівки.  Полум’я повинно переходити з головки на соломку при горизонтальному положенні. Сам сірник повиннен згорати без тління. В принципі, усім цим параметрам повністю відповіли українські сірники, вироблені у Рівненській області. Не було у нас претензій й до череповецьких сірників. Під час  експерименту запалювалися вони з першого разу. До того ж, палали усі 28-30 секунд. Найшвидше згоріли до тла сірники «балабанівські» (на коробці зображена гвоздика на чорному тлі) та…радянські, вироблені у білоруському місті Борисові. Ці сірники горіли 15-18 секунд. До речі, останні  підпалювалися з таким шкварчанням, що здавалося, що зараз відбудеться вибух. Не змогли ми з першого разу запалити газову плитку й сірниками «Пінськдрев». Від них просто відлітала сірка, та й самі сірники швидко ламалися. В результаті, найбільше позитивних відгуків від споживачів назбирали сірники «Української сірникової фабрики» та  російські ЗАТ «ФЭСКО». Проте, найестетичнішим екземпляром нашого споживчого експерименту були визнані сірники, виготовлені ще за часів СРСР: кожен сірник рівненький, з акуратними голівками. Та й намазкою коробка була щедро намащена.

 

Коментарі:

Інформація з інших ресурсів

Популярні новини

Новини Хмельниччини
Останні оголошення
  Так  Ні, дякую