ye-logo.v1.2

Павлу Гірнику 65: про те, як народжуються вірші, чому проміняв місто на село та велику любов до України

Суспільство 4280
Павло Гірник з телеведучею Наталею Паляницею
Павло Гірник з телеведучею Наталею Паляницею. Фото: зі сторінки Наталі Паляниці у Фейсбуці

Поету, лауреату Національної премії імені Тараса Шевченка Павлу Гірнику сьогодні виповнюється 65 років.

Він проміняв можливості міста на життя у селі, ніколи нікому не “прислужував”, без тями любить і вболіває за Україну, розмовляє “живою” українською мовою, любить не похвалу, а свободу, цитує класиків і сприймає життя таким, яким воно є, — без скарг і прикрас. А ще — пише вірші. Він вважає, що вони народжуються “не з радості і щастя, а зі смутку, безвиході і самоти”.

Йдеться про Павла Гірника — подільського поета, члена Спілки письменників України та Асоціації українських письменників, лауреата Національної премії України імені Тараса Шевченка, лауреата премій імені Павла Тичини, Андрія Малишка та інших.

Павло Миколайович Гірник народився у Хмельницькому в сім’ї письменника Миколи Андрійовича та фольклористки, етнографині Тамари Дмитрівни. Саме матір він називає своєю головною наставницею та натхненницею. А ще — бабу Степу, про яку розповімо нижче, та викладача Андрія Петровича Медушевського. Крім цих людей, Павло Миколайович надихався творчістю українських поетів та письменників: Тараса Шевченка, Василя Стефаника, Євгена Плужника.

Він мав можливість називатися справжнім міським жителем, адже в місті народився, навчався, міг залишитися працювати, та... вибрав село, і не одне.

“Я не міг жити в місті. Воно мені не по душі. Крім того, в місті не було мови. Розумієте, до часів незалежності більшість міського населення було російськомовним. А я — вчитель-філолог і не міг працювати у школі, де на уроках викладав українською, а на перервах учні спілкувалися чужою мовою. А у селі розмовляли природньою українською мовою”, - розповідає Павло Миколайович. Тому й пішов він вчителювати у сільські школи Вінничини і Хмельниччини.

Поет з прикрістю констатує, що зараз село стоїть на межі вимирання. Але тішиться тим, що завдяки українській молоді “оживає” місто.

Надзвичайно теплі і хороші спогади з минулого у Павла Гірника про невеличке село Берегелі Красилівського району (саме про нього — вірш).

“Сива ластівка, сиве сонечко”
(Борис Олійник)

Моя ластівка
долу паде
На похилений колос…
Мама Степа іде
І прощається вголос.

Вже схололи дроти,
Де ніхто й не закряче.
А куди його йти,
Чи податись навзначе…

Все одно не озвусь,
Бо душа отерпає.
…Там, де нині живу,
Там і Вас поминаю.

Мамо, мамо, простіть,
Що з останньої сили
Я пройшов мимохіть
Повз батьківські могили,

Ледь себе не проспав
У похмільній пустелі,
І донині не знав,
Хто вони, Берегелі?!

Тут джерела заб’ють
Так, що голос урветься…
Мамо Степо, Ви тут –
Коло слова і серця.

Саме у Берегелях, за порадою друга, він придбав невеликий будиночок з городом, за яким протікає річка і росте ліс. Павло Миколайович періодично приїжджав у це затишне місце.

Баба Стефанія, яку називали по-простому Степа, була його сусідкою у Берегелях. “На той час у мене вже не було матері. Баба Степа стала мені як мама, дуже нагадувала її, - розповідає Павло Гірник. - Вона була нескінченно доброю. Мені подобалося, що вона ставилася з гумором до життя, хоч важко хворіла, знала, що таке війна, була остарбайтером. А ще вона дуже гарно розмовляла українською. Майже половина моїх віршів написані її мовою. Коли я продавав будинок, баба Степа дуже просила, щоб я приїхав на її похорон. Але мене не сповістили про її смерть. Я весь час згадую цю жінку...”

Зараз поет Павло Гірник живе звичайним сільським життям. За його активну громадську діяльність (а саме він став одним із фундаторів Українського Народного Руху на Хмельниччині, брав участь у різних мітингах і не боявся розгортати синьо-жовтий стяг), наповнені змістом вірші, за які удостоєний найвищих премій, Павлу Гірнику не співали дифірамбів і не возвеличували за часів жодного президента. “Якщо ти — поет, тобі житиметься нелегко, а якщо ти “служиш”, то житимеш добре”, - додає.

Павло Миколайович отримує мінімальну пенсію і тішиться, що має вірних друзів, які допомагають видавати його збірки. Та, разом з тим, каже, що життя його й хороше, адже живе на своїй, рідній землі.

Павло Гірник не припиняє писати вірші і нещодавно видав чергову збірку. Свої прожиті роки підсумовує простими істинами, які описує словами відомих людей: мудрість полягає в тому, що людині потрібно два роки, щоб навчитися говорити, і хоча б 50, щоб навчитися мовчати; чим більше знань, тим більше печалі.

30 квітня Павло Миколайович відзначає своє 65-річчя. Приєднуємося до усіх вітань, які звучатимуть на його честь, і бажаємо міцного здоров’я, вірних шанувальників творчості, можливості та наснаги писати нові поезії.

Коментарі:

Інформація з інших ресурсів

Популярні новини

Новини Хмельниччини
Останні оголошення
  Так  Ні, дякую