Коли немає дому – як хмельницькі ріелтори організували прихисток для переселенців

На хмельницький вокзал прибувають щодня десятки евакуаційних потягів зі змореними та зляканими українцями, які тікають від війни. Під загрозою обстрілів вони добираються до безпечних територій автобусами, власними автівками. Частина з них залишається у Хмельницькому, знайшовши тут необхідний прихисток.

Один з пунктів, де приймають переселенців у Хмельницькому, організували місцеві ріелтори. Тимчасовий притулок облаштували в офісному приміщенні, яке раніше слугувало фінансовій установі. Одночасно там можуть прийняти до трьох десятків людей. Кілька ліжок залишають транзитними – для тих, кому треба переночувати ніч і продовжити свій шлях далі. Інші місця займають люди, яким немає де жити. Перебувають у центрі стільки часу, скільки їм потрібно для адаптації до нового життя. Приймають усіх – з дітьми, стареньких, навіть з домашніми улюбленцями.

Як вдалося організувати прихисток для людей, які постраждали від війни, розповіла рілеторка Тетяна Пастухова.

«Коли почалася широкомасштабна війна, ріелтори максимально активно зайнялися волонтерством, як і всі люди України. Ми почали займатися розселенням людей. Спочатку до нас масово їхали з Київщини. Ми дзвонили до людей, які виставляли квартири на продаж. Переконували їх, щоб вони здавали квартири в оренду. Потім зводили переселенців з власниками житла. Це все робили на безкоштовній основі, - говорить вона. - Була шалена кількість дзвінків від людей, які просили допомогти родичам, знайомим. Ті їхали далі, а в нас не було де переночувати».

Тут приймають людей з домашніми тваринами.

Тоді виникла ідея облаштувати так званий «перевальний» пункт для людей, які втекли від війни. Ріелтори через знайомих знайшли комерційне приміщення та переробили його під притулок для переселенців. Колишній офіс переобладнали за три дні – завезли туди столи, стільці, холодильник, мікрохвильовку. Зі швейного цеху їм передали подушки, зібрали матраци та одіяла; встановили кондиціонер, щоб людям було тепло.

«Хтось у нас транзитом, їде далі. А хтось не знає, що їм робити. З перших днів до нас приїхало кілька переселенців, які жили тут три тижні. Багато сімей з цього центру ми вже поселили в окремі квартири. Багато людей вже працевлаштовується. Ми нікого не виганяємо, намагаємося максимально допомогти. А люди активні. Хто хоче залишитися в Хмельницькому, вони залучаються, хочуть щось робити», - додає Тетяна.

Одночасно зживаються коти і собаки.

Справжньою господинею у центрі переселенців стала Юлія Пушкар. Вже понад місяць дівчина щодня приходить до притулку – займається поселенням людей, допомагає їм адаптуватися, замовляє їжу у волонтерів та слідкує за порядком.

«Погано, що війна, але щастя, що життя з такими людьми зводить нас. Юля – наш янгол-охоронець. Вона просто посміхається, і вже стає добре на душі», - говорить про дівчину Олена Сушинська.

Олена разом зі сім’єю мешкала в Краматорську. Постійні обстріли в їхньому місті розпочалися з першим днем широкомасштабної війни. Родина до останнього сподівалася, що зможе залишатися вдома. Проте 18 березня їхнє помешкання рознесло вибуховою хвилею. У цей час родина перебувала в квартирі на п’ятому поверсі. Дивом вони уціліли.

Наразі у пункті мешкають люди з різних областей України.

Приймають у центрі в будь-яку пору доби. Зазвичай там одночасно мешкають 25-30 людей разом з домашніми улюбленцями. Ситуація чи не щодня змінюється: хтось виїжджає, хтось заїжджає.

«Тварини всі спокійні. Таке відчуття, наче вони розуміють звідки тікали і де знаходяться. Відчувають, що їм треба просто жити дружно. Вони сплять разом, навіть коти з собаками», - каже Юлія.

Тварини сплять з господарями, або ж перебувають на балконі.

У центр щодня привозять свіжу їжу, яку готують жінки також на вокзал і для тероборони. На місці її лише розігрівають. Провізією – чаєм, кавою, печивом, солодощами, засобами гігієни теж забезпечують волонтери. Вбиральня є на місці, в душ ходять в інший ресторан, одяг прати здають в одному з дитсадків.

«Атмосфера в нас хороша. Останніми днями приблизно одні і ті ж люди. У нас стабільно вилаштувався графік, хто коли встає, хто коли хропить, коли ходить в туалет», - посміхається 24-річний Віталій з Маріуполя.

Віталій майже місяць прожив у Маріуполі під час блокади міста.

Хлопець тут мешкає зі своїм другом Максимом та його батьком. Разом зі своїми родинами вони майже місяць провели в заблокованому Маріуполі. Щоденні пошуки їжі, відсутність доступу до води, вирви від снарядів та невідомість стали для них буденністю. Однак попри весь морок, який оточував їх, вони не втрачали оптимізм і почуття гумору. Зізнаються, саме це їм і допомогло зберегти здоровий глузд. Про життя під обстрілами, втечу з пекла і приїзд до Хмельницького вони раніше розповіли сайту «Є».

«Всім не допоможеш, але хоча маленькій частинці можна. Щодня приймаємо тут людей, у кожного з них своя історія. Кожного пропускаєш через своє серце. Ми між собою спілкуємося, дружимо, - каже Юлія».

Допомагають в притулку й з соціальною адаптацією. Збирають анкетні дані про фах та навички людей. За згоди, передають у відповідний центр, який співпрацює з переселенцями. Там допомагають не лише з працевлаштуванням, але й забезпечують психологічну підтримку.

Читайте також: Як у Хмельницькому волонтерять понад пів сотні ОСББ

У центрі можуть вмістити до тьох десятків людей.

Їжу сюди привозять волонтери.

Люди в центрі живуть стільки, скільки їм потрібно.