ye-logo.v1.2

«Зустрічав свої 20 років під феєрверки градів», - мама полоненого азовця з Хмельницького

Суспільство 7831
Фотографію з улюбленою фразою сина пані Світлана розмістила на фотовиставці, присвяченій захисникам Маріуполя
Фотографію з улюбленою фразою сина пані Світлана розмістила на фотовиставці, присвяченій захисникам Маріуполя. Фото: автора

Рідні вже два місяці не мають зв’язку з молодим захисником.

Десятого грудня минулого року 19-річний Юрій подзвонив батькам у Хмельницький і сказав, що переводиться служити в полк «Азов». Рідні серед ночі провели його на потяг і молодий військовий вирушив у Маріуполь. Трохи більше, як за два місяці, хмельничанин стане одним з тих, хто в перших рядах захищатиме Україну від ворогів.

З 24 лютого хлопець разом зі своїми побратимами з полку «Азов» приймав бої у Маріуполі та обороняв «Азовсталь». Перебуваючи у повній блокаді, захисникам вдалося стримати переважаючі сили противника і не дати просунутись ворогам в інші регіони. Опір військових тривав майже три місяці. Без запасів їжі, ліків вони відтягували на себе сили російських окупантів.

Сталеві оборонці стали символом героїзму, але нині перебувають в полоні. Вдома їх чекають сім’ї, які не мають жодного зв’язку зі своїми Героями. Все, що їм залишається: вірити в якнайшвидше повернення рідних, а ще: розповідати про них, щоб світ не забував оборонців Маріуполя.

Хмельничанка Світлана – матір 20-річного азовця Юрія. Згадує, що свій ювілей син відзначав 25 лютого на війні під феєрверки градів.

Хлопець завжди хотів бути захисником, хотів бути корисним для своєї країни. Коли йому виповнилося 18 років, він боявся пропустити свою повістку з військкомату. Чекав, що його покличуть в армію. А коли пішов нарешті служити, вже через пів року підписав контракт.

«Потім він знайшов брошуру про полк «Азов», в якій йшлося, що там служать справжні воїни. У них сильна фізична підготовка і побратимський дух. Вони як одна велика сім’я. Юру це захопило і він сказав, що планує переводитися в «Азов». Я просила його, щоб ближче залишився», - згадує Світлана.

Молодий хмельничанин обороняв разом з військовими побратимами Маріуполь.

Коли вторглися російські війська, молодий військовий став у стрій захисників. У періоди дуже жорстких боїв від нього не було жодних звісток по два-три тижні. Рідні щохвилини молилися, щоб хлопець залишався живим. Потім приходила та бажана смс-ка з чужого номера: «Мамо, це я, Юра. Я живий-здоровий».

«Він коли йшов в армію, сфотографувався біля військкомату. Коли розпочалася війна, ми взяли ту фотографію, а там вивіска позаду нього: «Ти потрібен своїй країні», - ділиться матір полоненого військового.

Як переживав страшні події під час боїв, як виживав на заводі, хлопець мамі майже не розповідав. За словами жінки, напевне тому, що дуже сильний і ніколи не хотів засмучувати рідних. Тож від нього завжди лише звучали слова, що все добре, а ще повторював свою улюблену фразу «Ми не здаємося, а ви тримайтеся».

«Син хвилювався, яка в нас обстановка. Чи в нас є що їсти, як наш психологічний стан. Чи не бомблять, чи в нас бої не відбуваються, - додає пані Світлана. - Про себе розповідав, що вони не бідують і в них все є. Пізніше ми дізналися, що вже в березні у них був один сухпайок на день. Вони могли розтягнути його на цілий день, а могли зайти в бункер до мами з дитиною, які там ховалися. Ті дітки бігли до них голодні і вони ділилися сухпайком з ними».

Ще поки будівлі стояли, залишки харчів вдавалося знаходити у покинутих будинках. З того й готували собі їсти. З часом вже не було чого шукати. Що вони їли в крайні дні, Світлана не знає. Востаннє вона спілкувалася з сином 24 квітня.

«Крайній раз, на Великдень, під час розмови син сказав: «Знаєш, мамо, я стільки всього бачив тут, чого не побачиш ні в якому фільмі жахів, ні в трилері, ні в фантастиці. Це жахи вбивств мирних жителів, смерті моїх побратимів, зруйновані від авіабомб та снарядів будинки, лікарні, дитячі садочки та школи в Маріуполі. Всі ці звірства вчинені російськими окупантами. Але ти не думай, я жодного разу не пожалів, що пішов в полк «Азов» і захищаю Україну!» Після розмови з сином, ми згадали той пророчий надпис: «Ти потрібен своїй країні», - мовить жінка.

Після того від нього були лише поодинокі смс: «Не переживайте, в мене все ок».

«Я запитувала сина: чи відчуваєш ти, що я молюся? Може треба більше молитися? Ці молитви були такі: вночі проснулася і просиш «хоч би вижив», вранці прокинулася – знову молиш «хоч би вижив». У нас з ним не було зв’язку від 21 березня до 24 квітня. Ми не знали, що з ним. Потім він написав, що живий. У травні чи наприкінці квітня, ми дізналися, що того хлопця, з якого номера Юра писав СМС, вже немає», - говорить матір військового.

Юра ж говорив мамі, що він відчуває їхні молитви. Зізнавався, що були ситуації, коли вони йшли на завдання і не знали, чи повернуться назад. На щастя, молодому військовому вдалося вціліти на «Азовсталі» та евакуюватися з заводу.

Захисників Маріуполя стали називати «сталевими» оборонцями.

«16 травня почалася евакуація. Ми не знали, що це таке. У нас є група «Азовсталі» і там жінки писали, що наші хлопці починають виходити, що вони йдуть в полон. Дехто перед тим, як вийти, писав своїм дружинам. Мені Юра написав 18 травня, що з ним все добре, - розповідає хмельничанка. - Наша родина пишається мужністю і відвагою нашого сина Юрія та його побратимів. Вони справжні сталеві воїни-герої, які стоять один за одного, за нашу Україну і заради нашого сьогодні і завтра».

Подружжя знає, що їхній син перебуває нині в окупованому селищі Оленівка разом з іншими полоненими. Його обличчя розгледіли, переглядаючи сюжети російських новин. Вже два місяці вони не мають жодної звістки про нього. Чекають на обмін військовополоненими, вірять, що їхній син повернеться скоро додому.

«Ми хочемо, щоб весь світ знав і не забував про наших воїнів, наших Героїв. Вони на собі тримали велику силу ворога. Вони собою заступили Україну, заступили територію держави. Вони стримували своїми плечима спецвійська росії, щоб ті не пішли далі, - говорить Світлана. - Ми знаємо, що сьогодні влада, всі відповідні органи працюють над поверненням наших захисників, що йдуть перемовини, формуються списки. Але ми хочемо, щоб наші рідні якнайшвидше повернулися додому, до своїх родин».

Нагадаємо, нещодавно у середмісті Хмельницького презентували фотовиставку, присвячену оборонцям Азовсталі. Експозицію розгорнули просто неба поруч з кінотеатром Шевченка. На підставках розмістили світлини, зроблені бійцями полку «Азов» під час героїчного протистояння. На зображеннях розтрощені будівлі, поранені воїни, портрети захисників, діти в бункерах... Все те, що відбувалося на заблокованій Азовсталі протягом майже трьох місяців.

Коментарі:

Інформація з інших ресурсів

Популярні новини

Новини Хмельниччини
Останні оголошення
  Так  Ні, дякую