Чи були ми готові до масштабної війни: висновки першого року Незламності

Вранці 24 лютого 2022 року українці прокинулися у новій реальності. Незадовго до п’ятої години диктатор путін оголосив про початок так званої «спеціальної воєнної операції в Україні». Через кілька хвилин рашисти почали бити ракетами по наших військових аеродромам і складам. Зокрема, першими ворожих ударів зазнали Київ, Харків, Миколаїв, Івано-Франківськ, Старокостянтинів… Війська загарбники рухалися на різних напрямках: зі сходу, з білорусі та тимчасово окупованого Криму. Так розпочалося масштабне вторгнення або друга фаза російсько-української війни, яка триває вже дев’ять років. кремль сподівався на швидку перемогу. Натомість наші захисники завдали ворогу втрат, які перевищують загальні втрати росії в афганській, двох чеченських і грузинській війнах.

Перший рік Героїчного спротиву російським окупантам був сповнений різними подіями. Були трагедії: окупація частини України, загибель наших захисників і мирного населення, зокрема дітей… Однак були й перемоги. Сили оборони 2 квітня звільнили Київщину та Чернігівщину, 4 квітня — Сумщину, 12 вересня — Харківщину, 11 листопада — Херсон. Щоб розповісти про кожну з цих подій і героїзм українців, одного матеріалу не вистачить. Тому сайт «Є» вирішив зосередитися на деяких висновках, які можна зробити за підсумками року масштабної війни.

Всі готувалися до війни, але ніхто не був готовий до масштабної війни

На початку лютого 2022 року Головнокомандувач Збройних Сил України Валерій Залужний провів серію навчань. Вони допомогли виявити хиби в українській обороні. Як наслідок, генерали перемістили й замаскували військову техніку та зброю. Це 24 лютого врятувало чимало літаків, танків, артилерії та батарей протиповітряної оборони.

Ймовірно більшість політичного та військового керівництва України готувалися до нового витка російської агресії. Втім, вони не прогнозували, що це буде масштабне вторгнення з різних напрямків. Наприклад, про це розповів американській газеті «The Washington Post» командувач Сухопутних військ Олександр Сирський, який раніше воював з рашистами та їхніми бойовиками на Донбасі.

«Подумати, що керівництво росії розв’яже таку нахабну широкомасштабну агресію, я, чесно кажучи, навіть не міг собі цього уявити. Мені здавалося, що якщо почнуться активні бойові дії, то вони будуть в межах Донецької та Луганської областей», — поділився Олександр Сирський.

Втім, він врахував розташування російських сил вздовж українських кордонів. Тому для захисту Києва генерал-полковник організував два кільця оборони: одне в передмістях і одне безпосередньо у столиці. Олександр Сирський хотів, щоб зовнішнє кільце було якомога далі від внутрішнього, щоб захистити центр Києва від обстрілів і вторгнення ворожих військ. Також наказав перемістити авіацію з основних баз. Військова інтуїція не зрадила Сирського, що врешті допомогло виграти битву за Київ.

Вдершись в Україну, окупанти одразу зіткнулися з грізним спротивом наших захисників. Фото: з фейсбуку Генштабу ЗСУ

За вісім років першої фази російсько-української війни наші Збройні Сили зміцнішали, військові отримали бойовий досвід, почали переходити на стандарти НАТО. Однак забезпечення сучасною технікою залишилася слабким місцем. Для звільнення окупованих територій нам досі бракує танків, бронемашин, артилерії, літаків і ракет.

Як зазначає військовий портал «Defense Express», виробництво власної техніки чи придбання її за кордоном вимагало значних витрат часу та коштів. До того ж Україна з 2014 року перебувала під мовчазним збройним ембарго. Лише у 2018-му США погодились на продаж нам протитанкових ракетних комплексів «Джавелін».

Показовою є ситуація зі самохідною артилерійською установкою «Богдана». За місяць до початку масштабної війни були завершені її попередні вогневі випробування. Відповідно навіть не стартувало серійного виробництва. Відтак наразі у наших воїнів є лише одна «Богдана». Для порівняння, французам від передачі військовим першого дослідного зразка самохідної артилерійської установки «Цезар» до початку її серійного постачання знадобилося десять років.

«Якби було точно відомо, що на початку 2022 року рф повномасштабно атакує Україну з метою тотальної окупації та геноциду, то починати готуватися до цього необхідно було не у 2021, не 2019 чи навіть 2014 році. А десь з початку 2000-х на рівні стратегічної наріжної програми за будь-яку ціну», — вважають експерти «Defense Express».

Наразі на озброєнні у наших захисників перебуває лише одна САУ «Богдана». Фото: uk.wikipedia.org

Втім, як виявилося, до масштабної війни не була готова й сама росія. З кремлем злий жарт зіграли, виплекані ним корупція та некомпетентність. Такі колаборанти як Медведчук і агенти фсб отримували гроші від путінського режиму й запевняли, що вони все підготували до вторгнення й російські війська українці зустрічатимуть з квітами в руках. Насправді ж українці зустріли окупантів кулями, коктейлями молотова та артилерійськими ударами. Попри сподівання загарбників народ вистояв, військові не склали зброю, керівництво країни не втекло за кордон. Тож самовбивчий план взяти Київ за три дні завершився спаленими колонами росгвардійців.

Розпіарений російський танк Т-14 «Армата», якому «аналогов нет», виявився викачуванням бюджетних коштів. За рік масштабної війни він так і не показав себе на полі бою, лише запам’ятався тим, що глохне на парадах. І таких прикладів багато. А початок мобілізації в країні-агресорі показав, що бронежилетів і форми на складах у росіян менше, ніж у документах. Так би мовити, «миші з’їли». Однак це не означає, що можна недооцінювати ворога. В окупантів все ще є багато техніки, боєприпасів, ракет і мобілізаційного ресурсу.

Сучасні зенітно-ракетні комплекси як «Patriot» нині у дефіциті. Фото: uk.wikipedia.org

До масштабної війни виявилися неготовими США та Європа. Ілюстративним прикладом є ситуація з протиповітряною обороною. Західні партнери поступово постачають нам сучасні комплекси «Гепард», «Crotale», «NASAMS», «IRIS-T»… Однак цього все ще замало, щоб захисти Україну від російських ракет. Як пояснив старший політичний радник Європейської ради з міжнародних відносин, колишній офіцер сил ППО Густав Грессел, така техніка нині у дефіциті.

«Протиповітряна оборона не була пріоритетною для Заходу впродовж останніх 30 років, оскільки Талібан та інші наші вороги не мали потужних військово-повітряних сил. Більшість систем протиповітряної оборони в Євросоюзі розробляли на комерційній основі, оскільки існував експортний ринок, а не тому, що в них були зацікавлені наші армії та бюрократія. Це негативно вплинуло на виробничі можливості та доступність таких систем», — зазначив Густав Грессел.

Потрібно бути готовим до всього

За рік масштабної війни кремлівський диктатор путін орієнтовно 12 разів змінював офіційні причини початку своєї «сво». Спершу говорив про «денацифікацію» та «демілітаризацію», тепер — про «спробу припинити війну». Крім того, нині в його голосі та заявах немає того зухвальства, яке було 24 лютого. Попри маячню керівництва окупантів, росіяни залишаються небезпечним і підступним ворогом, який періодично змінює свою військову стратегію.

У перші дні вони атакували наші аеродроми, склади та сили протиповітряної оборони. Однак завдяки завбачливості нашого командування ворог не досягнув своєї цілі й не отримав переваги у небі. Відповідно це врятувало тилові міста від потенційних килимових бомбардувань. Тоді ж провалився кремлівський план взяти Київ за кілька днів.

Від самого початку масштабної війни рашисти займаються терором мирного населення. Фото: з фейсбуку Генштабу ЗСУ

За словами експерта Міжнародного інституту стратегічних досліджень Бена Баррі, росії прорахувалася зі свою початковою стратегією. Їй не вдалося у перший місяць війни досягти необхідної концентрації сил для захоплення Києва та Харкова. Зустрівши неочікуваний опір у міській та лісистій місцевості, противнику невдовзі довелося відступити з північних областей України. Тому далі москва змінила свою стратегію.

Ворог почав збирати свої сили на Донбасі. Водночас активно використовує там артилерію. Зокрема, протягом літа окупанти випускали до 20 тисяч снарядів на добу. Це безпрецедентна інтенсивність обстрілів фактично стирає з лиця Землі цілі населенні пункти. Наприклад, щоб взяти Маріуполь, Волноваху чи Соледар, росіянам довелося майже повністю їх зруйнувати. Однак через це з’являються перші ознаки майбутнього снарядного голоду загарбників — боєприпаси, які лежали на складах ще з радянських часів поступово завершуються.

Це ж стосується ракетних ударів. Весною одною з основних цілей були нафтопереробні підприємства та резервуари за пальним. Таким чином ворог спричинив паливну кризу. Однак паралізувати країну йому не вдалося — через кілька місяців кризу вдалося розв’язати. Тож зі жовтня рашисти почали атакувати енергетичну інфраструктуру, що спричиняло тривалі відключення електрики. Але, як тепер можна помітити, енергетична система відновлюється й станом на 20 лютого світло майже ніде не вимикають. Тож чергові плани окупантів провалилися. Невдовзі вони можуть знову змінити свою стратегію. Що це буде? — Поки сказати неможливо й нам потрібно не впадати у відчай і бути до будь-якого розвитку подій.

Матеріал підготовлений за підтримки Асоціації «Незалежні регіональні видавці України» в рамках реалізації проєкту Хаб підтримки регіональних медіа. Погляди авторів не обов’язково збігаються з офіційною позицією партнерів.