ye-logo.v1.2

Зі Щастя назустріч щастю

Суспільство 1306

Війна розлучила маму з донькою майже на рік, але вони знайшли одна одну

 Повномасштабна війна принесла багато горя та страждань українцям. Й доль, скалічених війною, — тисячі. Наша розповідь – про дівчинку з міста Щастя Луганської області та її маму. Наприкінці лютого минулого року у Щасті було неспокійно. Тому Світлана відправила доньку до своєї сестри у Роздільну на Одещину. Планували, що дівчинка там пробуде тиждень і повернеться додому. А вийшло, що мама з донькою розлучилися майже на рік.
***

Ще у 2018 році Світлана вийшла заміж вдруге. Юрій родом зі Львівщини, з 2014 року він служив у складі добровольчого батальйону на Донбасі. У Світлану він закохався одразу. «Юрій часто дарував мені квіти, а Інну з тещею балував солодощами. У 2018 році ми одружилися і вже втрьох будували плани на майбутнє. У мене був свій невеличкий торговельний бізнес, який разом з чоловіком намагалися розширити», — розповідає Світлана.
Юрій ніколи не сидів без діла: займався ремонтами, їздив за кордон на заробітки. Але під час чергової закордонної поїздки стався трагічний випадок - чоловік залишився без трьох пальців на правій руці, тому змушений був повернутися додому.

«Війна порушила всі наші плани. Юрій до останнього не хотів покидати мене з хворою мамою у Щасті. Але ми розуміли, що росіяни його одразу заберуть за участь в АТО. І коли почалися активні бойові дії, коли з боку Луганська до Щастя поїхали ворожі танки, він мусив тікати до Харкова, а звідти - поїздом до Львова», — каже Світлана.
Там Юрій намагався стати до лав захисників України, але йому відмовили через стан здоров’я. Довго сидіти на шиї у родичів він не зміг, тому знову поїхав за кордон на заробітки: спочатку до Польщі, а згодом – до Німеччини.

Життя в окупованому місті

А для Світлани потягнулися нескінченні дні життя в окупованому місті. Їй довелося закрити свій бізнес, щоб не платити податки ворогові, й доглядати хвору маму. Було важко і морально, і матеріально.

Обстріляне Щастя

Місто енергетиків Щастя виникло завдяки електростанції, тому люди там завжди мали добре оплачувану роботу. Але саме цю електростанцію почали обстрілювати з боку Луганська напередодні повномасштабної війни. І коли окупанти вже зайняли місто, вони «урочисто» заявили, що почали ремонт енергетичного об’єкта, який нібито всі роки простоював і відновив роботу лише завдяки їм.
 

Будь-що евакуюватися в безпечне місце

Після смерті матері Світлана вирішила поїхати до чоловіка. Однак як бути зі своїми домашніми улюбленцями - алабаєм Зором та котом Баксом? «Вони допомагали мені весь цей час не впасти в депресію. Щоранку ми із Зором годину-дві гуляли. А кіт, шотландський висловухий – просто пухнастий антистрес», - зізнається жінка.

Постало питання: що робити із Зором?

Перевізники поставили високі ціни: за людину — 350 євро, за собаку — 320. Але це не змінило рішення Світлани евакуюватися разом з тваринами. «Ми з чоловіком обговорили всі моменти. Він оплатив поїздку через мою сестру, з якою весь цей час жила наша донька Інна. Та за добу до від’їзду завжди слухняний Зор раптом кинувся на мене — ні, не покусав, тільки заричав грізно, даючи зрозуміти, що він нікуди не поїде», — ділиться Світлана.

Отже, виникла нова проблема: кудись прилаштувати собаку. «Я знайшла в інтернеті інформацію про притулок для тварин у Луганську, замовила таксі і відвезла його, заплативши за утримання 300 євро. Наше прощання не обійшлося без сліз», - згадує жінка.

Майже чотири тисячі кілометрів впродовж чотирьох діб подолали з Баксом

І вже наступного дня вона з котом Баксом вирушила у далеку дорогу. Проїхали пів росії, потім - Литву, Польщу і нарешті потрапили до міста Шварцхайде у Німеччині. Світлана подолала майже чотири тисячі кілометрів протягом майже чотирьох діб і нарешті зустрілася з чоловіком.

Довгоочікувана зустріч доньки з мамою

Щемлива зустріч мами з донькою сталася напередодні Нового року. Інну з Роздільної Одеської області відправили до Львова, звідки родичі Юрія привезли її на кордон з Польщею. Світлана приїхала туди і забрала дочку з території України, щоб бути разом.

Вже у Німеччині Світлана та Інна зареєструвалися в усіх необхідних інстанціях для вимушених переселенців. Їх там привітно зустрічали і всіляко підтримували під час виготовлення документів. Але для оформлення закордонного паспорта на дитину довелося виїхати на кілька днів до Польщі, адже у Німеччині не надають таких послуг. «Як нам повідомили, документ буде готовий через три місяці. Тому раджу українцям, які змушені покинути рідну країну, заздалегідь потурбуватися про це питання та, за можливості, оформити паспорт на місці», - ділиться досвідом вимушена переселенка.

У Німеччині родина живе у трикімнатній мебльованій квартирі з побутовою технікою та всім необхідним. А за вікном квартири – пейзаж, дуже схожий на рідний у Щасті: сосни, листяні дерева, невеличке водоймище. Це все нагадує їм про батьківщину, за якою вони сумують.

Добрі новини від Зора

Алабай знайшов собі господаря — про це Світлана дізналася зі сторінки у соцмережі Луганського притулку «Допоможи другу»: «Щасливе закінчення історії з Зором. Дзвінків щодо нього було дуже багато, але, в основному, це було полювання за породою. Всю відповідальність до кінця ніхто не усвідомлював. Ми звернулись у кінологічну службу, де нам пообіцяли допомогти з його перевезенням до нових господарів, якщо такі знайдуться. Так ось, Зор сам знайшов собі господаря – начальника кінологічної служби. Собака підкорюється тільки йому, гуляє тільки з ним, дозволяє заходити у вольєр тільки йому».
Родина зі Щастя з нетерпінням чекає на нашу Перемогу й бажає, щоб нарешті всі українці, які змушені були тікати від війни, повернулися додому.

Лариса ЗАБЛУДНЯК, газета «Вперед», Одеська область.

Матеріал надрукований у рамках проєкту «Підтримка місцевих (районних, міськрайонних, міських, обласних), всеукраїнських газет та поширення важливої інформації» за підтримки Ради міжнародних наукових досліджень та обмінів (IREX).

Коментарі:

Інформація з інших ресурсів

Популярні новини

Новини Хмельниччини
Останні оголошення
  Так  Ні, дякую