Подробиці: учень повісився на перше вересня

«Та під тією липою музиканти пройшли, - розповідає заступник директора школи №1 з господарської роботи Олександр Капелюшок. - Не побачили, бо ноги були метрах у трьох від землі. А тут хлопці перед лінійкою бігали. Побачили його. Одяг не подертий. На носі окуляри».
“Криміналу немає, це - суїцид”
Діти упізнали в загиблому учня школи №5. Викликали міліцію, повідомили вчителям і батькам. Міліція у порушенні кримінальної справи відмовила. Кажуть, суїцид.
«За попередніми висновками судово-медичної експертизи, смерть настала від механічної асфіксії, - каже старший оперуповноважений кримінальної міліції у справах дітей Волочиського райвідділу міліції Олександр Гашинський. - Крім сингулярної борозни на шиї, інших тілесних ушкоджень не виявили. У порушенні кримінальної справи відмовлено. Матеріали перевірки - у районній прокуратурі».
Однак ні батьки, ні однокласники, ані приятелі не вірять, що Валентин міг вчинити подібне.
«Валентин був вихованим, розумним і допитливим, - зі слізьми на очах розповідає його класний керівник Алла Ведлацька. - Я в них з п'ятого класу математику викладаю. Валентин чи не щодня приносив до школи книжку, яку прочитав. Мав багато друзів. Найкраще за всіх у класі знав математику. Він навіть коли хворів, то намагався прийти на контрольну. Був завжди веселий…».
Валентин Климчук ріс у неповній сім'ї. У 2006 році його маму позбавили батьківських прав. Хлопця виховували батько і бабуся. У 2007 році маму навіть судили за несплату аліментів. Як розповідають вчителі і знайомі, аби дати синові дорогу у життя, батько влаштувався на важку, але більш-менш оплачувану роботу - робітником на сільгосппідприємстві. Купив автомобіль, синові - комп'ютер. Потроху відкладав гроші на його подальше навчання.
За кілька годин до смерті поміряв новий костюм
«Я вранці 31 серпня прокинувся, заходжу до кімнати сина, а в нього на моніторі на паузі комп'ютерна іграшка, - розповідає Володимир Климчук. - Насварився. Але я і раніше йому казав, щоб менше грався на комп'ютері. Питаю у нього, чи 1 вересня разом підемо. Він сказав, що піде сам. Я поїхав на роботу».
За словами бабусі Валентина, годині о третій хлопець поміряв костюма, котрий йому купив батько на 1 вересня. Згодом пообідав. Узяв з дому мотузку і пішов. Цю мотузку хлопець знайшов кілька місяців тому. Заховав у диван. Бабуся його запитала, для чого вона йому, він пожартував, засміявся і пішов. О сьомій вечора до нього зателефонував батько. Нагадав, щоб Валентин на 1 вересня купив квіти. Згодом зателефонував о дев'ятій годині. Зв'язок був відсутній.
Майже цілий день Валентин Климчук провів з компанією.
«Я Валентина побачив десь о 12 дня, - каже його приятель, 15-річний Ростислав Басистюк. - Він ще похвалився, що купив такі самі спортивні штани, як у мене, тільки з зеленими вставками. І на 300 гривень зошитів. Потім я поїхав на змагання по мотокросу, а Валентину не вистачило місця. Приїхав зі змагань годині о шостій вечора. Сиділи, у Валентина в телефоні лазили в контакти. Він ще сказав: «У мене дев'ятий клас, треба тягнути». Хотів поступати в ПТУ на оператора комп'ютерного набору. У нього був нормальний настрій».
З 18.00 до 21.00 Валентин з хлопцями грали футбол. Сиділи на лавочці. Спілкувалися з дівчатами. Антон Басистюк одним з останніх бачив Валентина. «Та він був у гарному настрої, - каже 16-річний Антон Басистюк. - Було десь дев'ята - початок десятої вечора. Ми разом пішли до мене додому. Мама дала гроші, щоб купив води і хліба. Ми пішли разом. Дійшли до магазину. А магазин в тому ж будинку, де живе Валентин. Я по хліб, а він - додому. Ще вдень він казав, що на нього накричав батько. Але він був веселий. І ніякої мотузки я в нього не бачив».
Валентин не міг такого зробити
Наступного ранку Валентина знайшли повішаним на липі. Хлопець висів на мотузці, котру взяв з дому. Правоохоронці телефон Валентина не вилучали. Одразу віддали батькові, котрий приїхав на впізнання. Телефонна картка була вставлено в телефон іншим боком. Батько Валентина не може перевірити вхідні дзвінки. На картці стоїть пін-код. Це без проблем могли б встановити правоохоронці, однак вони переконані, що це - суїцид.
«Та не міг Валентин такого зробити, - каже вчителька світової літератури Валентина Брень. - Я в це не вірю. Він був надто розумним і життєрадісним. Мабуть, Валентин зв'язався з поганою компанією. Бабуся три місяці лежала в лікарні, а батько, щоб заробити ту копійку, і вдень і вночі на роботі. А у Валентина комп'ютер, ігри. То та компанія в нього постійно була».
Саме з цією компанією Валентин провів свій останній день. Нікого з хлопців правоохоронці не опитували.
«Хлопець не був схильний до правопорушень, - розповідає шкільний психолог Інна Федчишина. - У нього не виникало ніяких проявів суїцидальної поведінки. Був дружнім, допитливим, ввічливим. Я ж його 31 серпня бачила. По обіді грав у футбол. Ніякої апатії чи пригніченого настрою я не помітила. Для нас усіх це є шоком».
Найбільше близьких, друзів, знайомих і вчителів лякає невизначеність. Мотиви до самогубства у хлопця були відсутні. І навіть якщо припустити, що це самогубство, то так і невідомо, що ж стало його причиною. А не давши відповіді на це запитання, хто може гарантувати, що завтра подібне не станеться з іншою дитиною?