Гордість Хмельницького

На шляху до Європи

Про те, що Україна може мати свою «Силіконову долину», в середині дев'яностих говорили багато, але переймати світовий досвід, де під реалізацію кластерної моделі були створені й профінансовані державні програми, у нас не наважувалися довго. На перший крок до впровадження цієї концепції в нашій державі наважився хмельничанин Микола Малий. Ідея створення кластеру у Миколи Васильовича виникла ще в 1997 році, коли він побудував свій перший багатоквартирний будинок, усвідомивши після цього, що його в будівлі тільки й було, що фундамент, «коробка» і робота. Решта — робота десятків організацій і фірм. Тоді й прокинувся здоровий глузд підприємця: усі партнери зібралися і вирішили надалі об'єднати свої творчі, технологічні та фінансові зусилля і створити в своєму колі замкнутий цикл виробництва. Вони не стали розпорошувати свої кошти по інших регіонах, а відкрили у себе нові виробництва, використовуючи багаті запаси корисних копалин, чим дали можливість своїм людям мати постійну роботу. Завдяки цьому і гроші, і податки залишалися в своєму регіоні. Іншими словами, зберігаючи фінансову незалежність кожного підприємства, яке увійшло до “Будівельного кластеру”, було створено єдиний організм. Дуже скоро собівартість одного квадратного метра збудованого житла у Хмельницькому стала однією з найнижчих в Україні, а розмах будівництва торговельних, виробничих, банківських та житлових об’oктів не поступалися найрозвинутішим регіонам Європи.
Так з легкої руки “Будівельного кластеру” у місті з'явилися нові багатоквартирні будинки на Водопровідній, Вайсера, Зарічанській, Подільській. В найближчій перспективі — будівництво житлового масиву в центрі міста на Подільській. В подарунок місту були передані оздоровчий комплекс на Зарічанській, приміщення для дитячої стоматологічної поліклініки, що на Подільській, відремонтований стадіон школи № 10... Як вважає Микола Малий, який нині очолює “Будівельний кластер” на громадських засадах, обіймає посаду директора фінансової компанії “Поділля Інвест” та займається депутатською діяльністю (декілька скликань поспіль Миколу Малого оббирають депутатом міської ради), нині це чи не єдина спроба не допустити спаду виробництва і підвищити продуктивність праці Поділля власними силами.

Успішний учень відомого вчителя

Мабуть, так можна сказати про одного з наймолодших завідуючих наймолодшого відділення обласної лікарні – Андрія Кланца та його наставника, наукового керівника – головного хірурга області, доктора медичних наук, заслуженого лікаря України Анатолія Суходолю.

Хірургічна галузь області – одна з провідних в Україні. До нас часто приїжджають оперуватися із сусідніх областей і навіть зі столиці. І визначити, яка спеціальність чи лікар найбільше знані – справа аж ніяк не журналістська. Ми вирішили нагадати про новацію у хірургії, яка вивела медицину області на новий, вищий щабель. Мова – про відділення кардіоендоваскулярної хірургії та інтервенційної радіології – абсолютно новий напрямок для обласної лікарні. З'явилося воно завдяки багатьом людям – обласному управлінню охорони здоров'я, адміністрації обласної лікарні, а також головному хірургу області Анатолію Суходолі та нинішньому завідуючому відділенням Андрію Кланца. “Якби у добі було хоча б 27 годин”, - якось в інтерв'ю бідкався Андрій Іванович. Справді, молодому лікарю катастрофічно не вистачає часу. Робота завідуючого відділенням дуже відповідальна й трудомістка. Крім того, доводиться постійно удосконалювати хірургічну майстерність, Паралельно Андрій Іванович встиг захистити кандидатську дисертацію. А вдома батька завжди чекають дві донечки, які цього року стали школярками. До речі, у відділенні, яке очолює Андрій Іванович – наймолодший колектив, усім хірургам – до 35 років. А операції, які вони виконують, вважаються найвищим пілотажем у хірургії. Чого тільки варті операції на відкритому серці. А їх у відділенні виконують більше двох сотень на рік. Цього року почали виконувати операції з аортокоронарного шунтування на працюючому серці. А вроджені дефекти перетинок у серці закривають навіть без розрізів – через невеликі проколи.

Те, що його покликання – хірургія, Андрій Іванович відчув на другому курсі медінституту. “Я займався у хірургічних та експериментальних гуртках, чергував у чернівецьких клініках. А під час канікул кілька років поспіль працював у Кам’янець-Подільській районній лікарні”, - згадує лікар. Саме у Кам'янець-Подільській лікарні під керівництвом тодішнього головного лікаря Аркадія Флаксемберга (тепер — головний лікар обласної лікарні) пройшов досить серйозну школу з хірургії. А на останньому курсі вузу захопився кардіохірургією. Через місяць проходження інтернатури обласне управління охорони здоров’я відправило молодого хірурга на проходження інтернатури в Національний інститут серцево-судинної хірургії імені Амосова. Півтора року Андрій Іванович опановував усі ази нового для Хмельницького напрямку хірургії. Й, повернувшись додому, дуже скоро очолив новостворене відділення. Перші операції молодим хірургам допомагали виконувати фахівці Національного інституту серцево-судинної хірургії імені Амосова. Тепер же хмельницькі хірурги справляються самі. За рік у відділенні виконують більше тисячі операцій.

“Патріот” та “БУМівець” Віталій Новіцький

Він– власник хімчистки “Універсал” та Дому модної білизни “Ажур” у Хмельницькому. Віталія Новіцького не побачиш на дорогих елітних курортах, де “усе включено”, адже він надає перевагу подорожам “дикуном”. Він купує собі дорогий квадроцикл, щоб ганяти по багнюці, підкорюючи непрохідні траси й пізнаючи та вивчаючи навколишній світ. Можливо, саме любов до екстриму та непізнанного спонукала його влітку взяти участь у проекті “Трофі-рейд”, який тривав тиждень. Близько двох сотень джипів змагалися на складних трасах біля північних кордонів України. Одним із найсерйозніших конкурентів Віталія був син Януковича.
До того ж, Віталій неодноразово брав участь у різноманітних “інтерівських” проектах. Зокрема, глядачі знають його як учасника телепроектів “Ігри патріотів”, “БУМ (Битва українських міст)” тощо.
Будучи людиною з чималими статками, він ніколи ними не вихваляється, не прагне “купити” високий державний чин і чесно сплачує усі податки. Окрім всього, Віталій ще й благодійництвом займається. Кажуть, він причетний до появи у міській лікарні відділення малоінвазивної хірургії й донині опікується своїм “дитям”. Проте говорити про свої добрі справи на публіку Віталій не дуже любить. У житті Віталій Новіцький перепробував різні професії: був продавцем на ринку, таксистом, валютчиком, музикантом та керівником власного підприємства, яке збанкрутувало. Безуспішно намагався “розкрутитися” на ринку... Як сам каже, пройшов гарну школу життя, навчаючись на власних помилках.

Принциповість – понад усе

Іра, Ірині, Ірина… Мельник, Мельник-Мерлені, Мерлені-Микульчин, Мерлені… Як тільки не називалася Ірина Мерлені, але, здається, що не лише в Хмельницькому чи Україні, а й в усьому світі всі добре розуміють, про кого йде мова. Ще б пак, у 2004 році в Афінах жінки-борці уперше вийшли на олімпійську арену і першою олімпійською чемпіонкою стала саме хмельничанка Ірина Мерлені. Хоча ще до олімпіади Ірина встигла прославити Хмельницький своїми перемогами на чемпіонатах України, світу та Європи.

Однак після Афін тендітна спортсменка проявила таку принциповість, якою вразила багатьох. В інтерв’ю в одному з видань хмельничанка, яка на той час навчалася у Львівському училищі фізкультури, попросила не називати її львів’янкою, а львівським чиновникам, цитуємо: «не примазуватися до моєї перемоги». Так Ірина відреагувала на заяву начальника управління спорту та фізичної культури львівської облдержадміністрації про те, що у Львові є однокімнатна квартира для Мельник-Мерлені, і єдина проблема полягає у тому, що потрібно якнайшвидше здати в експлуатацію той будинок. «Я кілька років прожила у кімнаті гуртожитку училища, не мала львівської прописки, а від чиновників чула лише обіцянки, - зізналася згодом спортсменка. - Мені стільки всього обіцяли, що я вже не вірю жодним словам». А ось у рідному для неї Хмельницькому, фактично, ніхто нічого не обіцяв, а лише дякував і прославляв. І на знак подяки отримала квартиру в обласному центрі.

Зупинятися на досягнутому спортсменка не збиралася. Не раз заявляла: «Хочу стати вдруге олімпійською чемпіонкою». Щоправда, потім пішла у «творчу відпустку». Вийшла заміж за колегу по борцівському цеху Андрія Микульчина, народила сина Артура, а потім… знову поїхала на Олімпіаду. Стати вдруге чемпіонкою не вийшло, але й бронза на Олімпіаді 2008 року в Пекіні була на вагу золота. Після чого вона знову «зникла» зі спортивного олімпу, натомість продовжила пропагувати Хмельницький. Так у 2009 році Ірина разом із хмельничанином Сергієм Костецьким не лише взяли участь у телепроекті «Танцюють для тебе», а й перемогли. А потім Мерлені стала частим гостем українських телеканалів. Брала участь у багатьох шоу, в яких не забувала зайвий раз підкреслити, що вона хмельничанка.

Другого березня цього року заслужений майстер спорту з вільної боротьби 29-річна Ірина Мерлені вдруге стала мамою. Вдруге народила сина і вдруге у Хмельницькому. Наразі невідомо, чи повернеться Ірина до великого спорту, але те, що вона зробила для Хмельницького за роки своїх виступів на борцівському килимі, викликає величезну повагу.

Разом з Алісою в країну чудес

Роботи знаного за межами України хмельницького художника Олександра Антонюка давно відомі в усьому світі. Адже його творча манера, не зовсім реалістична, в якій простежується вплив російського іконопису, дуже своєрідна. Зображаючи навіть цілком реалістичні речі, адже він пише картини не лише казково-фантастичні, а й релігійні, історичні, Олександр Антонюк вводить нас у фантастичний світ казки, змушуючи надовго затриматися біля його творіння. Адже недарма його, члена Національної спілки художників України, називають «художником-філософом». За словами Олександра, кожна окрема його картина стала відображенням якоїсь емоції, тому вони і щирі.
Перша персональна виставка Олександра Антонюка «В золотому човні» відбулася у Вінниці у 1991 році. Його картини, добрі, наївні і дуже щирі, настільки вразили відвідувачів, що кілька полотен вже тоді знайшли своїх власників. Відтоді художник (а починаючи з 1996 року, він написав близько тисячі картин) бере активну участь у виставках, в тому числі й зарубіжних. І щоразу кілька з них перебираються з майстерні митця в чиюсь приватну колекцію чи галерею. На сьогодні майже п’ятдесят картини художника знаходяться за кордоном - у США Аргентині, Німеччині, Франції, Росії, Польщі, Чехії.
… Паралельно з художницею Євгенією Гапчинською Олександр працював над ілюстраціями до знаменитого твору Льюїс Керрол «Аліса в країні чудес». Виставки робіт художників пройшли з величезним успіхом. Деякі картини Олександр написав спеціально для цієї виставки, але більшість були написані набагато раніше, адже, за його словами, те, що він малює, дуже близьке до творчості Льюїс Керрол.
Такий ритм життя, як у Андраніка Алексаняна, витримає не кожен дорослий

Цього унікального хмельницького хлопчика називають українським Робертіно Лорреті. Андранiку Алексаняну лише 13, а на його рахунку вже кілька сольних концертів, дитяче Євробачення, перемога на Слов’янському базарі, міжнародних конкурсах «Надія Європи», «Моя Арменія», «Діти Сонця», десятки співочих фестивалів... Ми вболівали за нашого талановитого земляка під час проекту «Танцюю для тебе». Підтримували його, коли він брав участь в унікум-шоу «Чудо-люди», підкорював російську сцену в проекті «Хвилина слави»... Але головне досягнення, до якого, як зізнається Андранік, він прагнув чи не найбільше - перемога конкурсі «Дитяча Нова Хвиля-2011», яку він виборов наприкінці серпня. Головний приз – «Кришталеву хвилю» та перепустку на фестиваль «Юрмала-2012» Андранік отримав з рук Ігоря Крутого. Хлопчик настільки вразив журі та глядачів своїм бездоганним вокалом, що зал аплодував йому стоячи. Тепер у юного хмельничанина з'явилася ще одна мрія - перемогти на дорослій «Нової Хвилі».

Крім чудового голосу, хлопчик наділений чудовим почуттям гумору, оптимізмом без найменшого натяку на “зіркову хворобу”. Втім, ніхто навіть не здогадується, з яким болем дається йому кожен виступ, адже хлопчик страждає на рідкісну хворобу кісток. На щастя, батьки не стали ховати малюка в чотирьох стінах і дали можливість його таланту розвиватися. І хоч лікарі йому заборонили відвідувати школу, Андранік навчається вдома, щодня займається вокалом. Нині йому потрібна дороговартісна операція за кордоном. Гроші сім'я збирає, як то кажуть, з миру по нитці.