Пішов з дому і не повернувся

“Розшукується безвісти зниклий...”, “Пішов з дому...” . Тільки за цей рік до правоохоронних органів з такими заявами звернулися майже півтисячі громадян, з них лише двадцять ще знаходяться у розшуку. Ще близько ста мешканців області знаходяться у розшуку більше десяти років, а декого шукають протягом двадцяти. Згідно із законодавством, через рік після того, як людина зникла, її рідні можуть звертатися до суду, щоб її визнали безвісти зниклою. А через три роки зниклого можуть визнати померлим. Однак, з обліку людину все одно не знімають. Трапляється, що навіть після цих рішень вона повертається додому. “Цього року ми знайшли чоловіка, котрий знаходився у розшуку з 2006 року, - згадує начальник сектора розшуку злочинців і зниклих громадян управління карного розшуку управління МВС України у Хмельницькій області, підполковник міліції Олександр Борейко. - Він свого часу поїхав на заробітки у Португалію, і лише коли повернувся в Україну – зателефонував родичам. Протягом п'яти років ми його шукали, подавали запити в Інтерпол. Однак, проблема у тому, що багато наших заробітчан працюють за кордоном нелегально. І доки людина не потрапляє у поле зору поліції, знайти її важко”.
Чверть тих, кого розшукують, - заробітчани
Як і у медицині, у розшуку людей теж діє “золоте правило”: чим швидше почали шукати, тим більше шансів на успіх. І, зазначає Олександр Борейко, дев'ять з десяти знаходять у перші дні. З часом серед нерозшуканих залишається лише три-чотири відсотка. На жаль, близько двадцяти відсотків зниклих знаходять мертвими.
Умовно зниклих можна розділити на три категорії: діти та підлітки, яким забажалося свободи, літні люди та ті, хто поїхав на заробітки. “Остання група досить багаточисельна – 25 відсотків від загальної кількості людей, які знаходяться у розшуку, - розповідає Олександр Борейко. - У таких випадках ми звертаємося по допомогу у міждержавний розшук, Інтерпол”. Часто ми малюємо собі жахливі картини, що рідна людина потрапила у якусь халепу, у неї вкрали гроші, і вона не має за що повернутися додому. Однак, кажуть правоохоронці, таке стається дуже рідко, принаймні за останні кілька років був лише один такий випадок. “Чоловік вийшов з дому у Хмельницькому, а опинився аж у Санкт-Петербурзі – без грошей на зворотний шлях, - згадує Олександр Борейко. - Дорослий чоловік, наче підліток, вирішив помандрувати автостопом. Потягами, електричками, автівками і пішки дістався аж до російської північної столиці. Правоохоронці допомогли йому доїхати назад додому”.
Але часто причина інша – людина сама не хоче підтримувати родинні зв'язки і зовсім не переймається тим, що її може хтось шукати. Або ж у чужій країні створила нову сім'ю. Цікаво, що про місце перебування людини (крім неповнолітніх), яку розшукали, правоохоронці мають право повідомити лише з її згоди. І часто вона просить, щоб не казали дружині чи чоловікові, де живе зараз. “Тоді ми просто кажемо, що ця людина жива-здорова, і – все, - пояснює Олександр Васильович. - Буває, люди утікають від проблем, після сварки в родині. Кілька тижнів ми шукали мешканця одного з райцентрів. З дому він виїхав власною автівкою. Машину знайшли в обласному центрі, а через деякий час - і її власника... у Харківській області. Він вже встиг там влаштуватися на роботу. Свій вчинок пояснив проблемами на роботі. А ще до нас звернулися мешканці одного села. Повідомили, що вже давно не бачать свою сусідку, яка живе самотньо. Ми з'ясували, що жінка поїхала до доньки, але сусідів не хотіла ставити до відома. Тому ми цим селянам лише сказали, що з їхньою сусідкою усе гаразд”.
Значна група утікачів – підлітки. “Ось нещодавно 14-літнього мешканця одного з райцентрів знайшли аж в Умані, - продовжує Олександр Васильович. - І це не перша його мандрівка. Дехто йде, куди очі дивляться, після сварки з батьками, інші подорожують країною через любов до свободи. У нас навіть такий термін існує - “схильні до бродяжництва”. Більша частина малих утікачів належить якраз до цієї категорії і не обмежуються однією втечею. Нам доводиться розшукувати тих самих підлітків по кілька разів. Особлива категорія зниклих – похилі люди. Багато з них мають проблеми з пам'яттю, комусь стає погано просто на вулиці. Особливо, коли діти перевозять батьків з села до міста. Часто бабуся чи дідусь добре пам'ятають назву свого села, а от міську адресу забувають. Вийде з дому така людина у магазин чи на базар, а куди повернутися – не знає”.
Якщо у двері постукала біда
Розповсюджені думки, що заяву про зниклу людину приймуть лише від рідних та через три дні - не мають ніяких підстав. Як зазначає Олександр Борейко, у міліцію потрібно звертатися одразу, коли переконаєтеся, що людина справді зникла, а не пішла у гості чи на пиво. Краще писати заяву за місцем проживання людини, яка зникла – так правоохоронцям буде легше розпочинати пошуки. Із собою варто взяти фотографію зниклого, його документи (якщо він не має їх із собою). Детально описуйте прикмети, одяг, згадайте, що зниклий мав при собі – гроші, кредитні картки, телефон. Заяву про зникнення можуть написати як рідні, так і друзі, сусіди, представники сільради. Через десять днів людину ставлять на облік безвісти зниклих та дані заносять у всеукраїнську базу даних. Відділ міліції – перша інстанція, до якої звертається людина. Однак, сьогодні можна використовувати й інші можливості. Наприклад, звернутися на телепроект “Жди меня”. Офіційний сайт проекту – poisk.vid.ru. Якщо Ви розшукуєте своїх рідних або близьких в Україні, звертайтеся до української редакції програми: 01054 Київ, вул. Дмитрівська, 30, телеканал ІНТЕР, редакція "ЖДИ МЕНЯ.Україна", e-mail: [email protected] Пошуковий телефон у Києві:(044) 495 24 88. Для пошуку у Росії чи за кордоном: 127000 Москва, вул. Академіка Корольова, 12,, 1-й канал, програма "ЖДИ МЕНЯ". Але варто пам'ятати, що телепрограма це – в першу чергу, шоу. Тому бажана зустріч може відбутися і через рік, і через два.

Зараз у подолян з'явилася ще одна можливість пришвидшити та покращити якість пошуку – звернутися у детективну агенцію.

На пошук виходить... детектив
Приватні детективи стали реальністю і для Хмельницького. Детективна агенція “УкрРозшукІнфо”, яка працює в обласному центрі,теж займається розшуком людей. Хоч агенція працює цілком легально, самі детективи не бажають “світитися” у пресі, однак про себе розповідають. Розшук людей – один з головних напрямків їхньої роботи. Як правило, представники приватного розшуку працюють паралельно з правоохоронцями, однак їхні методи роботи суттєво відрізняються. У детективів все побудовано на звичайних людських стосунках, вони мають контакти з усіма містами України та з іншими державами, з їхніми детективними агенціями. Звісно, дороги міліції та детективів пересікаються, часто вони обмінюються інформацією, допомагають один одному. Але, буває, що детективам вдається швидше розплутати справу. Крім зниклих людей, вони допомагають відновити родинні стосунки, розшукати друга дитинства, або ж боржника. Окрема ділянка роботи – розшук дітей. Особливо викрадених. Дізнатися по роботу детективної агенції можна на сайті helpkm.com.ua.