«Аби переконатися, що коровай не підгорить, вкидаю у піч трішечки борошна...», -

Смак весільного короваю від Тетяни Буденко із села Садового, що на Деражнянщині, нині впізнають у різних куточках України. За всі роки руками невтомної господині випечено для молодят – похресників, родичів, односельчан і їхньої рідні більше ста розкішних запашних весільних хлібів.

Піч для усього села
Святу справу – випікання короваю – здавна і донині довіряють найбільш досвідченій господині, обов'язково заміжній – у першому шлюбі, благочестивій жінці-матері, яка і дітей своїх настановляє-виховує у кращих традиціях рідного народу. Щоби була звичка до праці, повага до батьків, любов до рідного краю, шанобливе ставлення до всіх людей.
Що є, того, як то кажуть, не відбереш. У Тетяни Буденко – дуже гарна сім'я. В домі їх всіх – шестеро. Віктор, чоловік, з яким у парі прожила 34 роки, дочка Олена, зять Руслан, онуки Валерій та Іванна. Як те дерево, що родить добрі плоди, так само працьовитими та совісними виховали Буденки своїх дітей. Син Михайло, який знайшов свою долю у сусідньому селі Згарок, так само успадкував від батька-матері трудолюбиву вдачу. Як успадкувала, перейняла Тетяна Юліанівна від своєї матері (мати працювала колгоспним бухгалтером, а батько - механізатором, він був одним з кращих хліборобів місцевого господарства) мистецтво випічки весільного короваю. Для ще малої Тані свято починалось кожного разу, коли мама, розтопивши піч, бралася до приготування тіста чи то на коровай, чи то на хліб чи то на пироги. Ще радісніше було, коли в цей час навідувалась до них сусідка Розалія Терлецька (учителька молодших класів, яка нині вже на заслуженому відпочинку). Адже тоді коровай пікся у дві руки.
Згодом мама надбирала тіста у невеличку мисчину, аби доня і собі пробувала ліпити квіточки та колосочки, що зверху прикрашатимуть коровай.
Ніщо так не зігріває душу Тетяні Юліанівні, як ті дитячі, найсвітліші спогади – про маму, про коровай, про піч у батьківській хаті. Можливо тому, коли вони з чоловіком будували нову оселю, жінка заявила про свою «вимогу»: «Хочу, щоб у нас була гарна велика піч». А потім звернулася з проханням до сільського майстра-пічника Леоніда Зайнчківського. «Вже його немає», – зітхає майстриня-коровайниця. – А пам'ять по собі залишив дуже добру – подивись он, – каже, – яка це піч: у ній можна для всього села випікати».
Можливо, випікання короваїв не стало б для жінки такою постійною захоплюючою справою, якби...
– «А як же інакше, якщо у нас з чоловіком аж дванадцять похресників, – посміхається вона. – І хто, як не хрещена мати має випікати кожному із них на весілля коровай. Вже не кажу про те, що ми з Віктором старостували – і теж не один раз.

Калач для… Віталія Кличка
Спробувавши на смак коровай від Тетяни Буденко, весільні гості не можуть не вихваляти «золоті» руки господині. То ж слава про неї полинула у різні куточки України. До неї зверталась із проханням про випікання короваю близька і далека рідня, яка проживає у Києві, Тернополі, Житомирі, Красилові, інших містах і селах. А пізніше – і зовсім, як-то кажуть, чужі люди. Щойно випечений коровай, за словами господині, «поїде» у Віньківці.
До неї звертаються і з сільських рад, і навіть з району. Тож до 20-річчя Незалежності України випікала два святкових калачі, згодом ще один – для Віталія Кличка. За весь час трудолюбивими руками жінки випечено більше сотні короваїв, тільки в цьому році – двадцять.
Тепер на весіллях можна побачити дуже красиві на вигляд дво-триярусні короваї, прикрашені пофарбованим у яскраве квітами, – долучається до розмови донька Олена. – Але попробуйте надкусити ту квіточку – зуби поламаєте. Не раз думаю: чим вони можуть приваблювати людей? Хіба ж тим, що їх замішувала, випікала машина?.. Такий весільний хліб, на мою думку, не має душі. А от мама наша своє серце вкладає у кожен коровай. Може ви не повірите, але квіточка з нашого з чоловіком весільного короваю, який вона для нас випікала, зберігалась цілих 10 років...».
Секрети майстрині
Найперше у тому, що готуються вони із доброякісних натуральних компонентів. Тісто замішується на свіжому підігрітому молоці від власної корови, яйця – теж від домашніх курей.
У випіканні короваю кожна «дрібниця» має значення. Нема такої господині, яка б не знала, зауважує мені Тетяна Юліанівна, що піч протоплюють коленими ясеновими або грабовими дровами. Я, перш ніж приступити до роботи, маю попросити в Бога допомоги – інакше нічого не вийде...
Щоб коровай був пухким, борошно просіваю двічі. Не розчиняю його доти, поки не розтоплю піч. А тоді вже й можна вимішувати тісто руками – ця «процедура» займає не менше години. Потім тісто підходить. Коли викладаю його на деко, треба «вгадувати»: покладеш більше – воно падає.
Деко з тістом, що добре підійшло, саджаю у піч, коли вона «готова». А як знати? Беру трішечки борошна – вкидаю у піч. Якщо воно згоряє – саджати рано, а якщо ні – то саме зараз.
Коли деко вже у печі, підгортаю до нього жар, а тоді стежу, аби гарно пригнітився верх.
Ось так – ніби й ніяких секретів... Хіба що ось це: коли тісто підходить – пильную, щоб не було у кімнаті голосної розмови, прошу тихенько відчиняти чи зачиняти двері. Бо якщо хтось грюкне чи закричить, чи засміється, тісто в одну мить «сяде».
А ще – під час всієї роботи над короваєм – вона триває 6-8 годин – подумки молюсь за молодят, бажаю їм здоров'я, гарних діточок, щасливої долі.
Весільний коровай має бути не лише смачним, а й красивим. Тому господиня з такою ретельністю виробляє з тіста квіточки, листочки, колосочки, щоб ними прикрашати верх. Тепер у неї є ще й добра помічниця – онучка Іванна, другокласниця, яка залюбки справляється з цією не менш відповідальною естетичною справою.
Що не коровай – то новий візерунок. Художня фантазія господині допомагає їй підходити до цього досить творчо. Один коровай, до прикладу, був прикрашений «картиною», яку сама майстриня назвала – «Земля». На ній – і сонце, і місяць, і зірки, і дерева, і квіти... Все як у житті. ...І пахне рум'янцем хатньої печі.
Людмила ЩЕТИНСЬКА.