Як добре ви знаєте своїх сусідів?

Інколи сусід може бути ближчим та ріднішим за родичів, адже він завжди поруч і готовий прийти на допомогу. Звісно, якщо це гарний та доброзичливий сусід, який не ховається у квартиру, як равлик у свою мушлю.

Проте в час, коли майже усі живуть за принципом «Моя хата з краю – я нічого не знаю», важко знайти справді близькі стосунки між сусідами. Ми запитали відомих хмельничан, чи добре знають вони тих, хто живе поруч з ними.

Іван Кропліс, керівник молодіжного театру «Дзеркало Всесвіту»:
«Я півтора роки тому переїхав у нове помешкання. Тому ще не встиг краще познайомитися з сусідами. Отже, сказати, що добре їх знаю, не можу. Проте, я завжди намагаюся підтримувати з усіма гарні стосунки, і не відмовляю у допомозі, коли мене про це просять. Звісно, якщо маю можливість допомогти».

Людмила Головко, начмед міської поліклініки №1:
«Соромно зізнатися, але знаю сусідів погано, хоча вже досить давно мешкаю у будинку. Майже весь час проводжу на роботі, тому й часу спілкуватися з сусідами бракує. Хоча, вітаюся з усіма мешканцями будинку, бо знаю всіх візуально. Та не відмовляю, коли вони приходять до мене за медичною допомогою чи консультацією. Правда, це буває лише дуже раненько або пізно ввечері, коли я вдома».

Олександр Антонюк, художник:
«Знаю добре усіх сусідів, бо мешкаю у невеликому будинку з самого дитинства. Коли ми зверталися по допомогу, вони не відмовляли. Так само і я допомагаю, чим можу. Сусідів, що поруч жили, добре знав. Проте вони переїхали. Наразі поруч мене живуть нові сусіди, вони роблять ремонт, тому ми ще не встигли зав’язати якихось ближчих стосунків, окрім як вітатися при зустрічі».

Світлана Байдич, журналіст ТРК «Місто»:
«Ми порівняно недавно переїхали у нову квартиру в новобудові, туди ще не всі мешканці заселилися. Але сусідів на своєму поверсі знаємо добре, виручаємо один одного, попереджаємо про від’їзд, аби приглянули за квартирою тощо. Ми гарно спілкуємося, у нас приємні спокійні сусіди, тому гріх нарікати. Знаємо про уподобання один одного, проте не гостюємо, адже у них теж малі діти. Думаю, коли весь будинок заселять, неодмінно познайомимося з усіма його мешканцями та будемо підтримувати гарні сусідські стосунки».

Ігор Денисов, президент Хмельницького обласного благодійного фонду «Сіон»:
«Можу сказати, що трохи знаю мешканців свого будинку, точніше, під’їзду, в якому ми живемо. Але не всіх сусідів знаю занадто добре. Трохи краще знайомий з тими, хто живе поруч, на моєму житловому майданчику. А от тих, хто живе на інших поверхах – не дуже. Вітаюся з усіма, кого зустрічаю. До ближчих сусідів інколи звертаюся по дрібну допомогу, як і вони до мене. Але в гості один до одного не ходимо».