Євдокія Стецюк зустріла сто сьому зиму

Народилася вона 15 грудня 1904 року в недалекому від райцентру селі Синютки. Життєва дорога довгожительки, як і більшості мешканців старшого покоління, не була всипана пелюстками троянд. Усе життя одна – як билиночка в полі. Пережила два голодомори, страшні роки сталінських репресій. Під час Великої Вітчизняної війни втратила всю свою рідню, на власні очі бачила, як фашисти спалили її рідне село. І хоча дивом вдалося уникнути примусових робіт в Німеччині, Євдокія Сергіївна зізнається, що й в тилу ворога життя було також не з медом. Важко працювала з ранку до пізньої ночі.
Після війни багато років поспіль трудилася в колгоспі. Очолювала буряківничу ланку, була бригадиром рільничої бригади. Односельці її навіть обирали головою сільської ради. Згодом працювала продавцем магазину, в сільському дитячому садку.
За важкою буденною працею непомітно збігли літа. Бабуся не може повірити, що вже стільки їй зозуля накувала. Як на свій поважний вік, вона досить чіпка. Ще влітку сама господарювала на власному обійсті. І лише декілька місяців тому перебралася в Білогірський будинок-інтернат для престарілих. Як на свій вік, має досить добру пам’ять. Достеменно у подробицях розповідає біографію і всі найважливіші віхи власного життя. Добре чує, весела і дотепна. Ходить без сторонньої допомоги.
Та про секрети свого довголіття баба Явдоха не розповідає нікому. Каже, що то її особиста таємниця:
– Свій вік треба так прожити, аби потім ні про що не шкодувати, – радить довгожителька.