ye-logo.v1.2

«Прощання з дітьми завжди проходить у сльозах»

Суспільство 3194

Кореспонденти «Газети Є» побували у Чорноострівському соціальному гуртожитку

Державний заклад «Хмельницький обласний соціальний гуртожиток для-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування», що у Чорному Острові розпочав свою роботу 12 серпня 2008 року. Він фінансується за кошти обласного бюджету і розрахований на 12 осіб віком від 15 до 23 років. Соціальний гуртожиток забезпечує дітей житлом, надає психологічні, юридичні й інформаційні послуги, допомагає формуванню навичок ведення здорового способу життя і домашнього господарства, а головне – сприяє налагодженню родинних стосунків. Щоправда, згідно з програмою діяльності закладу клієнти можуть перебувати у ньому не більше трьох років.
Гуртожиток зустрів нас стуканням сапи й лопати, якими його підопічні Артем Іщук і Петро Орлов розбивали груди льоду перед «чорним» входом. Неподалік на мотузці потріскували на вітрі, випрані ними ж, штани і сорочки. Юнаки давно звикли не ділити роботу на «чоловічу» і «жіночу», тож перуть, прасують, прибирають, куховарять на рівні з іншими хлопцями та дівчатами, котрі живуть з ними під одним дахом, адже за них цього ніхто не зробить. Та й усі вони вже не у тому віці, аби мріяти, що знайдуться батьки, які розкаються за тривалі роки мовчання, приголублять і покличуть жити до себе, позбавивши всіх клопотів. Реалії життя вчать покладатися лише на власні сили.
Перші ж кроки вітальнею цього закладу розвіюють усі стереотипи, пов’язані зі словом «гуртожиток». Ні викрученої лампочки у спільному коридорі, ні обдертих нічийних шпалер, плісняви у кутках чи хоча б неприємного запаху... Ноги потопають у ворсистому килимі, на м’яких меблях м’які іграшки «дивляться» телевізор, довкола живі й штучні квіти. Як розповідає соціальний педагог Валентина Візнюк, саме у цій кімнаті відбуваються більшість посиденьок і душевних розмов.
А ще всі обожнюють збиратися на великій кухні. Продукти завозять щоденно. Докуповувати у сусідньому магазині доводиться хіба що хліб. Кожен варить, смажить чи пече для себе сам. Лише на вихідні з’являється вдосталь часу, аби гуртом наліпити вареників чи спекти кілька піц на всіх.
Зараз у гуртожитку живуть семеро молодих людей. Проте, окрім двох хлопців «вдома», (а саме так називають цей заклад його мешканці), виявилася лише Лілія Закрицька. Дівчина сирота, інвалід другої групи, переїхала сюди з будинку-інтернату. Як справжня господиня, вона першою запрошує нас до своєї кімнати і пропонує чаю. За словами Валентина Візнюк, Ліля – майбутній дизайнер. «Обожнює малювати, – каже Валентина Миколаївна, – за день по десять робіт малює».У її невеличкій оселі ціла купа альбомів і течок із малюнками, фотографіями, листами і вирізками з журналів. Окрім того, Ліля пише вірші і без зайвого «впрошування» починає декламувати їх. «У цьому гуртожитку мені дуже подобається, – каже дівчина, – бракує лише материнської ласки». У майбутньому вона сподівається мати власний будинок, роботу, чоловіка і обов’язково дітей. А ще мріє зустрітися зі співачкою Наталею Могилевською. Вже навіть написала їй листа про це. Щоправда, відповіді поки що не отримала…
Лілині подруги, які живуть у сусідній кімнаті – Вікторія Аліфанова і Катерина Шевчук у гуртожитку з’являються лише по вечорам. Перша працює швачкою у Хмельницькому, друга – косметологом у Чорному Острові. Катрі у квітні виповниться 23 роки, тому працівники вже зараз починають готувати її до виписки.
Як розповідає черговий адміністратор Лілія Сень, прощання з дітьми завжди проходить у сльозах. «Один із наших випускників – майбутній хореограф, який зараз навчається у гуманітарно-педагогічній академії, – каже Лілія Василівна, – до сих пір, коли приїжджає, повторює: «Де я тільки не жив, але за все життя – у вас мені було найкраще! Чому мене так пізно до вас направили?!».
«Діти часто навідуються до нас у гості, – додає Валентина Миколаївна, – а ми відправляємо їм вітальні листівки на свята».
Частими гостями у соціальному гуртожитку є й сім’я Маляшових, що живе неподалік. Юлія і Олександр приходять сюди, як до отчого дому, адже саме тут свого часу жили обоє. Зараз вони виховують двох діток і вірять у те, що яким найкращим у світі не був би Чорноострівський соціальний гуртожиток, але їхні діти завжди приходитимуть сюди лише як гості.

Коментарі:

Інформація з інших ресурсів

Популярні новини

Останні оголошення
  Так  Ні, дякую